Том 6 - Леся Українка

Долорес

Прочитайте.

Дон Жуан (швидко переглядав пергаменти)

Декрет від короля... і папська булла*... Мепі прощаються усі злочини і всі гріхи... Чому? З якої речі?..

І як до вас дістались сі папери?

Долорес (спустивши очі)

Ви не догадуєтесь?

Д о п Жуан

О Долорес!

Я розумію. Знов ви иаложили на мене довг якийсь. Та вам відомо, що я привик свої довги платити.

Долорес Я пе прийшла сюди з шс плату править. Дон Ж у а к

Я вірю вам. Але я не банкрот.

Колись я вам заставу дав — обручку, тепер готовий виплатить весь довг.

Уже ж я не баніт, а гранд іспанський, і вам не сором буде стать до шлюбу зо мною.

Долорес (із стогоном)

Боже! Діво пресвятая!

Я сподівалася, що сеє буде... але щоб так мою останню мрію я мусила ховати...

(Голос їй перехоплює спазма стриманих сліз.)

Я вразив вас?

Та чим, Долорес?

Долорес

Ви не зрозуміли? Гадаєте, що як іспанський гранд дочці гідальга кине шлюбний перстень, немов гаман з червінцями лихварці, то в ній повинно серце розцвісти, а не облитись крів’ю?

Дон Жуан

Ні, Долорес,

і ви ж мене повинні зрозуміти,— ніякій дівчині, ніякій жінці не був я досі винен зроду!

Долорес

Справді?

Ви, дон Жуан, нічим не завинили проти жіноцтва?

Дон Жуан

Ні. Нічим, ніколи.

Я кожен раз давав їм теє все, що лиш вони могли змістити: мрію, коротку хвилю щастя і порив, а більшого з них жадна не зміщала, та іншій і того було надміру.

Долорес А ви самі могли змістити більше? (Пауза.)

Платити вам не прийдеться сей раз. Візьміть назад сю золоту «заставу». (Хоче зняти з своєї правиці обручку.)

Дон Жуан (вдержує її руку)

Ні, то належить вам з святого права.

Долорес

Я вже сама до себе не належу.

Вже й се видиме тіло не моє, сама душа у сьому тілі — дим жертовного кадила, що згорає за вашу душу перед богом...

Дон Жуан

Що се?

Я ваших слів не можу зрозуміти.

Ви мов заколота кривава жертва, такі в вас очі... Сей декрет, ся булла...

Ви як їх здобули? Я вас благаю, скажіть мені!

Долорес Навіщо вам те знати?

Дон Жуан Ще, може, я зречуся тих дарів. Долорес

Ви їх зректись не можете, я знаю.

А як вони здобуті — все одно.

Не перший раз за вас загине жінка, якби ж то хоч остатній!

Дон Жуан

Ні, скажіть.

Коли не скажете, я можу здумать, що спосіб добування був ганебний, бо чесний покриву не потребує.

Долорес

«Ганебний»... «чесний»... як тепер далеко від мене сі слова... Що ж, я скажу: я за декрет сей тілом заплатила.

Дон Жуан

Як?..

Долорес

Я не можу довше пояспяти.

Ви знаєте всі норови двірські,— там платиться за все колп не злотом, то...

Дон Жуан Боже! Як же страшно се, Долорес!

Долорес Вам страшно? Я сього не сподівалась.

Дон Жуан

А вам?

Долорес

Я вже нічого не боюся.

Чого мені жахатися про тіло, коли не побоялась я і душу віддати, щоб за буллу заплатити?

Дон Жуан Та хто ж душею платить?

Долорес

Всі жінки, коли вони кохають. Я щаслива, що я душею викупляю душу, не кожна жінка має сеє щастя. Святий отець вам душу визволяє від кар пекельних через те, що я взяла на себе каяться довічно за ваші всі гріхи. В монастирі з уставом найсуворішим я буду черницею. Обітницю мовчання,

і посту, й бичування дам я богу. Зректися маю я всього, Жуане,

і навіть — мрій і спогадів про вас! Лиш пам’ятать про вашу душу буду, а власну душу занедбаю. Піде моя душа за вас на вічні муки. Прощайте.

Доп Жуан стоїть мовчки, приголомшений.

Долорес рушає, але зараз зупиняється.

Ні, ще раз! Остатній раз я подивлюся ще на сії очі!

Бо вже ж вони мені світить не будуть в могильній тьмі того, що буде зватись моїм життям... Візьміте ваш портрет.

(Здіймає з себе медальйон і кладе па камінь.)

Я маю пам’ятать про вашу душу, більш ні про що.

Дон Жуан

Але якби я вам сказав, що мить єдина щастя з вами тут, на землі, дорожча задля мене, ніж вічний рай без вас на небесах?

Долорес (екстатично, як мучениця на тортурах)

Я не прошу мене не спокушати!

Сей півобман... коли б він міг до краю се серце сторожкеє одурити!

Святая діво! дай мені принести за нього й сюю жертву!.. О Жуане, кажіть мені, кажіть слова кохання!

Не бійтеся, щоб я їх прийняла.

Ось вам обручка ваша.

(Здіймає і хоче подати дон Жуанові обручку, але рука знесилено опадає, обручка котиться додолу.)

Дон Жуан (підіймає обручку і надіває знов на руку Долорес)

Ні, ніколи я не візьму її. Носіть її або мадонні дайте на офіру, як хочете. На сю обручку можна дивитися черниці. Ся обручка не збудить грішних спогадів.

Долорес (тихо)

Се правда.

А вашої я не віддам нікому Довіку.

Долорес

Нащо вам її носити?

Дон Жуан

Душа свої потреби має й звички, так само, як і тіло. Я хотів би, щоб ви без зайвих слів се зрозуміли.

Долорес

Пора вже йти мені... Я вам прощаю за все, що ви...

Дон Жуан

Спиніться! Не тьмаріть ясного спогаду про сю хвилину!

За що прощати? Я ж тепера бачу, що я і вам не завинив нічого.

Адже ви через мене досягли високого, пречистого верхів’я!

Невже мене за се прощати треба?

О ні, либонь, ви в слові помилились!

У серці сторожкім такеє слово вродитись не могло. Вам непотрібні такі слова, коли ви стали вище від ганьби й честі. Правда ж так, Долорес?

Долорес

Здається, слів ніяких більш не треба.

(Хоче йти.)

Дон Жуан

Стривайте ще, Долорес... Ви в Мадріді одвідали сеньйору де Мендоза?

Долорес

(спиняється)

Ви... ви мене питаєте про неї?

Дон Жуан

Я бачу, рано вам ще в монастир.

Долорес

(перемагав себе)

Я бачила її.

Дон Жуан Вона щаслива? Долорес Здається, я щасливіша від неї.

Дон Жуан Вона про мене не забула?

Долорес

Ні.

Дон Жуан Почім ви знаєте?

Долорес Я серцем чую.

Дон Жуан Се все, що хтів я знати.

Долорес

Я вже йду.

Дон Жуан

Ви не питаєте мене, навіщо мені се треба знати?

Долорес

Не питаю.

Дон Жуан І вам не тяжко се?

Долорес

Я не шукала ніколи стежки легкої. Прощайте.