Том 6 - Леся Українка

О! я забула взяти свій кинджал!

Дон Ж у а н (вклоняючись, подає їй свій стилет) Прошу, сеньйоро.

Донна Соль (відштовхує його руку)

Геть!

Дон Ж у а н (ховає стилет)

Непослідовно.

Що ж вам бажано, прехороша пані?

Не знаєте?

Дон Жуан

Ні, далебі не знаю.

Донна Соль

Ви пам’ятаєте, що ви писали?

Дон Ж у а н

Я вам писав: «Покиньте чоловіка, як він вам осоружний, і втікайте».

Донна Соль

З ким?

Дон Ж у а н

А конечне треба з кимсь? Хоч і зо мною. Можу вас провести.

Донна Соль

Куди?

Дон Ж у а н В Кадікс.

Донна Соль Навіщо?

Дон Ж у а н

Як навіщо?

Хіба на волю вирватись — то мало? Донна Соль

То ви мене просили на стрівання, щоб се сказати?

Дон Ж у а н

А для чого ви на те стрівання йшли? Чи ви хотіли підсолодити трохи гірку страву подружніх обов’язків? Вибачайте, я солодощів готувать не вчився.

Донна Соль (подається до сходів на рундук)

Ви ще мені заплатите за се!

«Чорне доміно»

(виходячи на світло і переймаючи донну Соль. Ненату-рально зміненим голосом.)

Твій муж тобі дозволить плату взяти?

Донна Соль миттю вибігає геть за браму. «Чорне доміно» хоче сховатись у тінь, дон Жуан заступає йому дорогу.

Дон Жуан Ти хто, жалобна маско?

«Чорне доміно»

Тінь твоя!

Спритно втікає від дон Жуана, ховаючись поза кущами, забігає в альтанку і там прищулюється. Дон Жуан, втерявши «Чорне доміно» з очей, подається в інший бік, шукаючи його. На горішньому рундуці донна Анна танцює сегідильї *.

Один лицар (коли Анна скінчила танець)

Осе ж ви танцювали, донно Анно, по наших всіх серцях.

Анна

Невже? Здавалось мені, що я танцюю по помості.

Чи се у вас такі тверді серця?

Другий лицар (підходить до Анни і вклоняється, запрошуючи до танцю)

Тепер моя черга.

Анна (складає долоні)

Сеньйоре, пробі!

Другий лицар Я підожду. Але черга за мною?

Анна

Звичайно.

(Встає і, замішавшись меоки гостями, зникає, потім з'являється в дворику, вийшовши долішніми сходами.)

Донна Анна надходить до альтанки. «Чорне доміно» вибігає звідти швидко, але без шелесту, і ховається в кущах. Анна падав в знесиллі на широкий ослін в альтанці.

Дон Жуан (наближається до неї)

Се ви тут? Вибачайте, вам недобре?

Анна (сіла рівніше)

Ні, просто втомлена.

Дон Жуан

Іти на гору?

Анна

Як?.. А!.. Між іншим, я найбільш втомилась від безконечних дотепів сей вечір.

Дон Жуан Я в думці мав не дотеп.

Анна

Що ж інакше?

Дон Жуан

Я думав: що могло примусить вас нагірної в’язниці домагатись?

Анна

В’язниці? Я гадаю, просто замку, а замки завжди на горі стоять, бо так величніше і неприступніш.

Дон Жуан

Я дуже поважаю неприступність, як їй підвалиною не каміння, а щось живе.

Анна

Стояти на живому ніщо не може, бо схибнеться хутко.

Для гордої і владної душі життя і воля — на горі високій.

Дон Ж у а н

Ні, донно Анно, там немає волі.

З нагірного шпиля людині видко простори вільні, та вона сама прикована до площинки малої, бо леда крок — і зірветься в безодню.

Анна

(в задумі)

То де ж є в світі тая справжня воля?.. Невже вона в такім житті, як ваше? Адже між людьми ви, мов дикий звір межи мисливцями на полюванні,— лиш маска вас боронить.

Дон Ж у а н

Полювання взаємне межи нами. Що ж до маски — се тільки хитрощі мисливські. Зараз її не буде.

(Скидає маску і сідає коло Анни.)

Вірте, донно Анно: той тільки вільний від громадських пут, кого громада кине геть від себе, а я її до того сам примусив.

Ви бачили такого, хто, йдучи за щирим голосом свойого серця, ніколи б не питав: «Що скажуть люди?» Дивіться — я такий. І тим сей світ не був мені темницею ніколи.

Легенькою фелюкою * злітав я простор морей, як перелітна птиця, пізнав красу далеких берегів і краю ще не знаного принаду.

При світлі волі всі краї хороші, всі води гідні відбивати небо, усі гаї подібні до едему! *

Анна

(стиха)

Так... се життя!

Пауза. Нагорі знов музика й танці.

Дон Жуан

Як дивно! знов музика...

Анна Що ж дивного?

Дон Жуан

Чому, коли вмирає старе і горем бите, всі ридають?

А тут — ховають волю молоду і всі танцюють...

Анна

Але й ви, сеньйоре,

теж танцювали.

Дон Жуан

О, якби ви знали, що думав я тоді!

Анна А що?

Дон Жуан

Я думав:

Коли б, не випускаючи з обіймів, її помчати просто на коня, та й до Кадікса!

Анна (встає)

Чи не забагато ви дозволяєте собі, сеньйоре?

Д о п Ж у а п

Ох, допно Анно, та невже потрібні і вам оті мізерні огорожі, що нібито обороняти мають жіночу гідність? Я ж бо силоміць не посягну на вашу честь, не бійтесь. Жінкам не тим страшний я.

Анна (знов сідає)

Дон Жуане,

я не боюся вас.

Дон Ж у а н

Я вперве чую такі слова з жіночих уст! Чи, може, ви тим собі додаєте одваги?

Анна

Одвага ще не зрадила мене в житті ні разу.

Дон Ж у а н

Ви й тепер в ній певні?

Анна

Чому ж би ні?

Дон Ж у а н

Скажіть мені по правді, чи ви зазнали волі хоч на мить?

Анна

У сні.

Дон Ж у а н І в мрії?

Анна Так, і в мрії теж.

То що ж вам не дає ту горду мрію життям зробити? Тільки за поріг переступіть — і цілий світ широкий одкриється для вас! Я вам готовий і в щасті і в нещасті помагати, хоч би від мене серце ви замкнули.

Для мене найдорожче — врятувати вам гордий, вільний дух! О донно Анно, я вас шукав так довго!

Анна

Ви шукали?

Та ви ж мене зовсім не знали досі!

Дон Жуан

Не знав я тільки вашого імення, не знав обличчя, але я шукав у кождому жіночому обличчі хоч відблиску того ясного сяйва, що променіє в ваших гордих очах.

Коли ми двоє різно розійдемось, то в божім твориві немає глузду!

Анна

Стривайте. Не тьмаріть мені думок речами запальними. Не бракує мені одваги йти в широкий світ.

Дон Жуан (встає і простягає їй руку)

Ходім!

Анна

Ще ні. Одваги тут