Том 6 - Леся Українка

Донна Анна і Долорсс. Анна ясно вбрана, з квіткою в косах, вся в золотих сіточках та ланцюжках. Долорес в глибокій жалобі стоїть на колінах коло одної могили, убраної свіжими вінками з живих квіток.

Долорес (устає і втирає хустинкою очі)

Ходім, Аніто.

А н н а

(сідає на скамницю під кипарисом) Ні бо ще, Долорес,

тут гарно так.

Долорес (сідає коло Анни)

Невже тобі принадна могильна ся краса? Тобі, щасливій!

А н н а

Щасливій?..

Долорес

Ти ж без примусу ідеш за командора?

А н н а Хто б мене примусив? Долорес Ти ж любиш нареченого свого?

А и н а

Хіба того не вартий дон Гонзаго? Долорес

Я не кажу того. Але ти чудпо відповідаєш, Анно, на питання.

А н н а

Бо се такі питання незвичайні. Долорес

Та що ж тут незвичайного? Ми, Анно, з тобою подруги щонайвіриіші,— ти можеш все мені казать по правді.

А н н а

Спочатку т и мені подай сей приклад. Ти маєш таємниці. Я не маю.

Долорес Я? Таємниці?

А н н а (сміючись)

Що? Хіба не маєш?

Ні, не спускай очей! Дай, я погляну!

(Заглядає їй в очі і сміється.)

Д о л о р е с

(із слізьми в голосі)

Не муч мене, Аніто!

А н н а

Навіть сльози?

Ой господи, се пасія правдива!

Долорес закриває обличчя руками.

Ну, вибач, годі!

(Бере в руки срібний медальйон, що висить у Долорес на чорнім шнурочку на грудях.)

Що се в тебе тута, в сім медальйоні? Тут, либонь, портрети твоїх покійних батенька й матусі?

(Розкриває медальйона раніше, ніж Долорес устигла спинити її руку.)

Хто він такий, ссй прехороший лицар?

Долорес Мій наречений.

А н н а

Я того й не знала, що ти заручена! Чому ж ніколи тебе не бачу з ним?

Долорес

І не побачиш.

А н н а

Чи він умер?

Долорес Ні, він живий.

А н н а

Він зрадив? Долорес Мене не зрадив він нічим.

А н п а (нетерпляче)

Доволі

тих загадок. Не хочеш — не кажи.

Я лізти в душу силоміць не звикла.

(Хоче встати, Долорес удержуе її за руку.) Долорес

Сядь, Анно, сядь. Чи ти ж того не знаєш, як тяжко зрушити великий камінь?

(Кладе руку до серця.)

А в мене ж тут лежить такий важкий і так давно... він витіснив із серця всі жалі, всі бажання, крім одного...

Ти думаєш, я плакала по мертвій своїй родині? Ні, моя Аніто, то камінь видавив із серця сльози...

А н п а

То ти давно заручена?

Долорес

Ще зроду.

Нас матері тоді ще заручили, як я жила у маминій надії.

А н н а

Ох, як се нерозумно!

Долорес

Ні, Аніто.

Либонь, се воля неба, щоб могла я

його своїм по праву називати, хоч він мені і не належить.

А н н а

Хто він? Як чудно се, що я його не знаю.

Долорес Він — дон Жуан.

А н н а

Який? Невже отой...

Долорес

Отой! Той самий! А який же другий із сотень тисячів усіх Жуанів так може просто зватись «дон Жуаю>, без прізвиська, без іншої прикмети?

А н н а

Тепер я розумію... Тільки як же?

Його вже скілька літ нема в Севільї... Таж він баніт? *

Долорес

Я бачила його остатній раз, як ми були в Кадіксі, він жив тоді, ховаючись в печерах... жив контрабандою... а часом плавав з піратами... Тоді одна циганка покинула свій табір і за море з ним утекла, та там десь і пропала, а він вернувся і привіз в Кадікс якусь мориску*, що струїла брата для дон Жуана... Потім та мориска пішла в черниці.

А н н а

Се неначе казка.

Долорес Однак се щира правда.

А н н а

А за віщо його банітувано? Щось я чула, та невиразно.

Долорес

Він, як ще був пажем, то за інфанту викликав на герець одного принца крові.

А н н а

Та інфанта

його любила?

Долорес

Так говорять люди,

а я не вірю.

А н н а Чом?

Долорес

Якби любила, вона б для нього кинула Мадрід і королівський двір.

А н н а

Чи се ж так легко? Долорес

Любові легкого шляху не треба,

Адже толедська рабинівна віри Зреклась для нього.

А н н а

Потім що? Долорес

Втопилась.

Anna

Ото який страшний твій наречений!

Ну, правда, смак у нього не найкращий: циганка, бусурменка і жидівка...

Долорес

Ти забуваєш про інфанту!

Анна

Ну,

з інфантою все псвпразна справа! Долорес

Він, у вигнання їдучи, підмовив щонайсвятішу абатису, внуку самого інквізитора.

Anna

Невже?

Долорес

Ще потім абатиса та держала таверну для контрабандистів.

А н п а

( сміється)

Справді,

він не без дотепу, твій дон Жуан!..

А ти неначе горда з того всього,— рахуєш тих сперечниць, мов трофеї, що лицар твій здобув десь на турнірі.

Долорес

А заздрю їм, Аніто, тяжко заздрю!

Чому я не циганка, щоб могла зректися волі вільної для нього?

Чому я не жидівка? — я б стоптала під ноги віру, щоб йому служити! Корона — дар малий. Якби я мала родину,— я б її не ощадила...

Анна Долорес, бійся бога!

Долорес

Ох, Аніто,

найбільше заздрю я тій абатисі!.

Вона душі рятунок віддала, вона зреклася раю!

(Стискав руки Анні.)

Анно! Анно!

Ти не збагнеш сих заздрощів ніколи!

А н н а

Я б їм не заздрила, тобою бувши, нещасним тим покидькам. Ах, прости, забула я,— він і тебе ж покинув!

Долорес

Мене не кидав він і пе покине.

А н н а

Знов загадки! Та що се ти, Долорес? Долорес

Ходила й я до нього в ту печеру, де він ховався...

А н н а (з палкою цікавістю)

Ну? і що ж? Кажи!

Долорес

Він був порубаний. Жону алькада * він викрасти хотів. Але алькад її убив, а дон Жуана зранив...

А н н а

Та як же ти дісталася до нього? Долорес

Тепер я вже й сама того шз тямлю...

То щось було, як гарячковий сон... Гляділа я його, носила воду опівночі, і рани обмивала, і гоїла, і вигоїла.

А н н а Що ж?

Обе і все?

Долорес

Осе і все. Він встав, а я пішла від