Том 6 - Леся Українка

Та що ж вас не пускає? Сії перли?

Чи та обручка, може?

Анна

Се? Найменше!

(Здіймав перловий убір з голови і кладе на ослоні, а об-ручку, знявши, держить на простягненій долоні.)

Ось покладіть сюди і ваш перстеник.

Дон Жуан

Навіщо він вам?

Анна

Не бійтесь, не надіну.

В Гвадалквівір я хочу їх закинуть, як будемо переїздити міст.

Дон Жуан

Ні, сього персня я не можу дати.

Просіть, що хочете...

Анна

Просити вас я не збиралась ні про що. Я хтіла лиш перевірити, чи справді є на світі хоч одна людина вільна, чи то все тільки «мавританський стиль», і ви самі за ту хвалену волю не віддасте й тоненької каблучки.

Дон Жуан Я все життя віддам!

Анна (знов простягає руку)

• Обручку!

Дон Жуан

Анпо!

Обручка та не є любові знак.

Анна

А що ж? кільце з кайданів? Дон Жуане, і вам не сором в тому признаватись?

Дон Жуан Я слово честі дав її носити.

Анна Ах, слово честі?

(Встає.)

Дякую, сеньйоре, що ви мені те слово нагадали.

(Надіває знов убір і свою обручку і хоче відійти.)

Дон Жуан (падає на коліна)

Я вас благаю, донно Анно!

Анна (з гнівним рухом)

Годі!

Доволі вже комедії! Вставайте!

(Обертається і бачить командора, що наближається від дому до альтанки.)

Прошу вас, дон Гонзаго, проведіть мене нагору знову.

Командор

Донно Анно, скажіть мені того сеньйора ймення.

Анна

Той лицар — наречений Долоріти.

Інакше він не сміє називатись.

Дон Жуан

У мене єсть імення — дон Жуан.

Се ймення всій Іспанії відоме!

Командор

Ви той баніт, кого король позбавив і честі, й привілеїв? Як ви сміли в сей чесний дім з’явитись?

Привілеї король дає, король і взяти може.

А честь моя, так само, як і шпага, мені належать — їх ніхто не зломить!

Чи хочете попробувати, може?

(Вихоплює шпагу і стає в позицію до поєдинку.)

Командор (закладає руки навхрест)

З банітами ставать до поєдинку не личить командорові.

(До Анни.)

Ходім.

(Бере Анну під руку і рушає, обернувшись плечима до дон Жуана.)

Дон Жуан кидається за командором услід і хоче проткнути його шпагою. З тіні виринає «Чорне доміно» і хапає дон Жуана за руку обома руками.

«Чорне доміно»

(незміненим голосом, так, що можна пізнати голос Доло-

рес)

Немає честі нападати ззаду!

Апна оглядається. Дон Жуан і Долорес вибігають за браму* Командор Не оглядайтесь.

Анна

Вже нема нікого.

Командор

(випускає Аннину руку і зміняє спокійний тон на гріз-»

- ний)

Він як сюди дістався, донпо Анно?

Анна

Кажу ж вам, як Долорес наречений.

Командор Чого ж було стояти на колінах?

Анна

Кому?

Командор Та вже ж йому тут перед вами! Анна

Не навпаки? Ну, то про що ж розмова?

Командор

І ви могли дозволити...

Анна

Мій боже!

Хто ж дозволу на сії речі просить?

Се, може, та кастільська етикета наказує звертатися до дами:

«Дозвольте, пані, стати на коліна».

У нас за сеє кожна осміяла б.

Командор Як ви привикли все збувати сміхом! Анна

Та змилуйтесь! якби я кожен раз, відкоша даючи, лила ще сльози, то в мене б очі вилиняли досі!

Невже б вам справді так сього хотілось? Вам дивно се, що я за ним услід не простягаю рук, не плачу гірко, не сповідаюся тут перед вами в злочинному коханні, що, мов буря, налинуло на серце безборонне?

Була б я мов Ізольда * в тім романі, та шкода, я до того не в настрої,— якраз охоту маю до фанданга! *

О! — чую, саме грають...— Іа-Іа-Іа!.. Ходімо, дон Гонзаго! я полину, як біла хвиля, у хибкий танець, а ви спокійно станете, мов камінь.

Бо знає камінь, що танок свавільний скінчить навіки хвиля — коло нього.

Командор веде Анну попід руку нагору, де танцюють,

111

Печера на березі моря в околиці Кадікса. Дон Жуан сидить на камені і точить свою шпагу. Сганарель стоїть коло нього.

Сганарель Навіщо ви все точите ту шпагу?

Дон Жуан Так, звичка.

Сганарель

Ви ж тепер на поєдинки вже не виходите.

Дон Жуан

Не маю з ким.

Сганарель Хіба людей не стало?

Дон Жуан

Всі ті люди

не варті сеї шпаги.

Сганарель

Може, й шпага

когось не варта?

Дон Жуан (грізно)

Ти!!

Сганарель

Пробачте, пане, то жарт безглуздий. Я вже й сам не тямлю, де в мене тії дурощі беруться,— от наче щось сіпне!

Дон Жуан

Іди! Не застуй!

Сганарель, посміхнувшись, виходить. Дон Жуан далі точить

шпагу.

Ет, знову пощербив! Геть, на зламання!

(Кидає шпагу.)

Сганарель (вбігає швидко і нишком)

Мій пане, утікаймо!

Дон Жуан Ще чого?

Сганарель

Нас викрито. Я бачив, недалечко чернець якийсь блукає.

Дон Жуан

Ну, то що?

Сганарель

Се шпиг від інквізиції, напевне, а може, й кат з отруєним стилетом.

Дон Жуан

Шпигів я не боюся, звик до них, а шпага в мене довша від стилета.

Веди ченця, коротша буде справа.

Скажи йому, що сповіді бажає всесвітній грішник дон Жуан.

Сганарель

Гаразд.

Ви не дитина, я при вас не нянька.

Виходить і незабаром приводить в печеру ченця, невисокого на зріст, тонкого, в одежі «невидимок» — в чорній відлозі (каптурі), що закриває все обличчя, тільки для очей у ній прорізані дірки.

Дон Жуан

(встає назустріч із шпагою в руках)

Мій отче, або, може, краще — брате, чому завдячую такі святії одвідини?

Чернець робить рукою знак, щоб Сганарель вийшов.

Ти вийди, Сганарелю.

(Бачачи, що Сганарель не спішиться, пошепки до нього.) Поглянь, в ченця рука жіноча.

Сганарель

Щоб їх!

(Махнувши рукою, виходить.)

Дон Жуан кладе шпагу на камінь. З-під одкинутої відлоги pan* том виступає обличчя Долорес.

Дон Жуан Долорес?! Ви? і знов у сій печері...

Долорес Я знов прийшла порятувати вас.

Дон Жуан

Порятувати? Хто ж се вам сказав, що нібито мені рятунку треба?

Долорес Сама я знала се.

Дон Жуан

Я ж не слабий, як бачите,— веселий, вільний, дужий.

Долорес

Ви хочете, щоб вам здавалось так.

Дон Жуан

(на мить замислюється, але хутко підводить голову різким, упертим рухом)

Я бачу, сеньйорито, ваша одіж настроїла вас на чернечий лад.

Але я вам не буду сповідатись,— мої гріхи не для панянських слухів.

Долорес мовчки виймає два сувої пергаменту і подає їх дон

Жуанові.

Ні, вибачте, Долорес! Я не хтів зневажить вас, мені було б се прикро.

Що ви