Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

Я викликав на пораду міністра юстиції А. Лівицького, і той сказав, що існує загальне правило, що коли присуджений до смерти злочинець заявляє бажання розкрити якусь таємницю, то це його бажання має бути задоволене, хоч би навіть для цього довелося відкласти виконання присуду. Особливо ж це належить робити, коли справа йде про якусь державну таємницю. Осецький на те заявив, що наказ про призначення суду підписав він, отже йому належить обов'язок затвердити чи не затвердити присуд; він має право і відкласти виконання кари.[12 *] "Якщо Ви, пане прем'єр, — казав він, — не будете проти того протестувати, то я зроблю; але знову-таки з умовою, що буду говорити з Болбочаном у Вашій присутности", На це я дав згоду, і виконання присуду над Болбочаном генерал Осецький відклав на один день.

При побаченні зі мною і Осецьким Болбочан тримався дуже принижено; тремтів, плакав, хапав за рукави то мене, то Осецького, благаючи; "Голубчики, врятуйте мене!" Осецький попросив його заспокоїтися, заявивши, що в такий спосіб розмову вести не буде і зараз же відійде, і запропонував Болбочану викласти справу; а я нагадав Болбочану, що він просив побачення для розкриття таємниці, і при цьому додав, що розкриття цієї таємниці не може гарантувати йому помилування.

Трохи заспокоївшись, Болбочан почав говорити, що дійсно хоче розкрити таємницю, а саме, хоче попередити Уряд про страшну зраду; що він сам хоче розкрити цю зраду для того, щоб рятувати собі життя, а тому, як український патріот, обдумавши ситуацію, яка склалася, бачить, що ця зрада може спричинити величезну шкоду українській справі; він сам — лише знаряддя в руках людей, що займають високе, навіть дуже високе становище; тому-то ця зрада така небезпечна; він розказував про наради в Станіславові; про те, як різні люди весь час намовляли його зробити цей виступ, і лише тепер для нього ясно, яка в цім небезпека для української справи.

Болбочан говорив довго, і ми його не перебивали; але нічого нового він нам не сказав, бо наша розвідка давно повідомляла нас і про наради в Станіславові, що складалися з представників соц. — федералістів, соц. — самостійників, нар. — республіканців і хліборобів-демократів; нам були відомі і їхні рішення, і близький зв'язок з цими нарадами члена Директорії О. Андрієвського. Генерал Осецький заявив Болбочану, що він відкладає виконання кари, і що деталі свого зізнання Болбочан має подати особливому слідчому.

З огляду на політичний характер справи, Осецький просив А, Лівицького порадити йому слідчого з міністерства юстиції. Міністр призначив слідчого по особливо важливих справах Лихопая, колишнього товариша прокурора, людину вже немолоду і в судових справах досвідчену".[13 * **]

"Увечері наступного дня, — розповідає далі Б. Мартос, — відбулася Рада Міністрів; я запросив на неї Осецького, а він привів з собою начальника головної військово-судової управи С, Мошинського. Рада Міністрів хотіла почути, чи мав право Осецький відкласти виконання присуду. Мошинський пояснив: хто призначив суд, той і затверджує присуд; може його і не затвердити, або затвердивши, зняти затвердження; може також і відкласти виконання присуду з огляду на які-небудь нові дані, що виявилися б після затвердження, або з огляду на можливе помилування.

Ці пояснення в загальному задовольнили Раду Міністрів. Але декілька членів Ради, особливо соц. — революціонери і соц. — демократ М, Шадлун, почали докоряти мені, на що я вмішався в цю справу, раз вона має