Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

Документ підписали ті самі старшини, що раніше домагалися повернення полковника Болбочана на пост командира Запорозької Групи.[26а]

Поминаючи легальність призначення Болбочана на пост командира Групи, справа ускладнилася й тим, що полковник Сальський відмовився передати йому команду, Начальник штабу Групи полковник Воскобійників також не визнав призначення Петра Болбочана і "зносився далі з Головним Штабом безпосередньо".[27]

Болбочанові не вдалося опанувати ситуації, тобто відразу взяти на себе команду Групою, Відтак можна було передбачити дальший розвиток подій, коли страх державного перевороту серед урядових кіл досягав апогею. Очевидно, що саме з таких міркувань уряд і Головний Отаман негайно вдалися до рішучих заходів. Крім слідчого, до Проскурова прибув Головний Державний Інспектор Володимир Кедровський і його помічник Іван Романченко. Останній з них, як твердить Б. Мартос, привіз наказ Головного Отамана про арешт полковників Болбочана і Гавришка. "Одночасно до Проскурова виїхав також М. Чеботарів і Коваленко для ознайомлення полків з істотою перевороту".[28]

Хоч для уряду призначення полковника Болбочана здавалося спробою державного перевороту і в цьому мав переконати Запорожців Чеботарів і його помічник, навіть Б. Мартос змушений визнати, що "козаки та старшини, з якими вони говорили, висловлювали бажання почути всі ці пояснення від самого Петлюри".[29] Отже військо і старшини, з якими П. Болбочан мав би провести переворот, не були поінформовані про такий план. Щоб підтримати свою теорію, Б. Мартос цитує із спогадів Головного Інспектора В. Кедровського:

"У Проскурові виявилось, що минулої ночі Болбочан мав довшу нараду з якимись цивільними людьми, а між ними був Сергій Шемет, котрий зник, коли його пошукувала контррозвідка для арешту".[*] Крім С. Шемета, планували арештувати "Маєвського (соц. — сам.), Симонова (соц. — сам., б. держ. контролера). З цього приводу було зроблено трус в університеті, де вони переховувалися, але вони своєчасно втекли, залишивши деякі папери, наприклад, лист до С. Петлюри з вимогою відмовитися від посади Головного Отамана".[30 *] Далі Б. Мартос пише, що В. Кедровський намагався переконати полковника Болбочана про незаконність наказу полковника Гавришка і заявив; "Тому я цей наказ скасовую, а Гавришка віддаю до військово-польового суду. Отже, з цього моменту ви не маєте жадних правних підстав залишатися далі командантом корпусу.

— Я зі свого становища не вступлю, бо мене хочуть на команданта козаки й старшини, — говорить нервово, але рішуче Болбочан.

— Ви, пане полковнику, військовий, і знаєте, що вам грозить за самовільне захоплення влади коменданта у військовій частині та ще під час боїв…я знову повторюю, що Директорія, Правительство й штаб Армії будуть вважати вас самочинним захватчиком влади".[31]

Б. Мартос також переповідає, що коли В. Кедровський разом з сотником Матвієнком хотіли залишити штаб Групи, то вартовий у дверях не хотів їх пропустити, і їм довелося "вийняти револьвери, Тоді Болбочан крикнув вартовому: "Пропустити! Хай вони йдуть".

Однак далеко вони не зайшли, бо в іншій кімнаті, як розповідає далі Б. Мартос, "зібралися команданти дивізій та полків Запорозької Групи. їх викликав сюди Болбочан, щоб спертися на їх підтримку. Кедровський був довший час присутній на цьому бурхливому та страшному засіданні… Прихильників Болбочана було менше, ніж противників, але між ними доходила сварка до того, що противники Болбочана грозили зняти свої частини з фронту і почати бій з його прихильниками. Загрожувало страшною анархією і розвалом фронту".

На тій нараді В. Кедровський мав заявити, "що ні Головний Отаман, ні Директорія, ні Правительство не погодяться на призначення Болбочана". А в чому полягала причина того, з'ясовує таки сам Б. Мартос: "Головне ж для всіх було ясно, що за фігурою Болбочана стоїть якась, хоч невелика, група невідповідальних політиканів, а за ними ховаються темні сили, що використовують їхню політичну наївність в інтересах чи то Польщі, чи то більшовиків, чи Денікіна…"[32 *]

Про дальший розвиток подій читаємо у Б. Мартоса: "Пізно ввечері, коли вже всі спали, мене збудив якийсь урядовець, тривожно повідомляючи, що