Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

рук комуністів. Коли Волоха усунули з посади, він розпочав провадити агітацію, що війська продаються румунам, і що кожний чесний українець не повинен вступати на землю румунських буржуїв. Але на нього вже тоді ніхто не звертав жодної уваги, і тоді він першим ешелоном через Басарабію проїхав до Головної Ставки не для чого іншого, як для того, щоб нанести удар нашій армії. По приїзді Запорозького Корпусу до Радзивілова, щоб охоронити наше військо від комуніста Волоха, я подав через начальника розвідки, теперішнього начальника охорони Головного Отамана Чоботарьова доклад головній команді військ, де документальними даними схарактеризував його діяльність, зазначивши, що у Вапнярці, в присутності моїй, отамана Кобзи та полковника Зельницького Волох заявив, що після арешту полковника Болбочана, він хотів заарештувати усю Директорію і авантурника Петлюру. Звичайно, що такими подіями він би виконав цілком завдання комуністів. Мені не відомо, чи той доклад дійшов до Головного Отамана, але на другий день мені Волох заявив, що коли б він знав, що я його так атестую, то вже давно би мене розстріляв. Свою заяву зробив Волох упевнено, додавши в свій час, що сам персональний ад'ютант Головного Отамана от. Доценко на його, Волоха, боці! Дивно, Волох за свою діяльність не був притягнутий до відповідальності, а навпаки, Петлюрою по кількох днях був призначений начальником 1-ї Запорозької дивізії (6-ї). Але дякуючи одвертому виступові проти нього команданта Гайдамацького полку полковника Виноградова та командного складу інших частин дивізії, він не насмілився туди показатися. Після цього Волох одержав призначення головного отамана всіх повстанців України і війська позбулися його, але далеко було до того, щоб їм позбутись від руйнуючої праці отаманів, від більшовизму. Тайний лівий соц. р. В. Кедровський не міг погодитись, щоб він не був теж якимсь головним, і от утворюється Державна Інспектура, а сам він становиться Головним Інспектором. Стало цілком зрозумілим, що інспектура такого напрямку донищить армію, і я примушений був прийняти на себе новий удар волохівщини, щоб і надалі охороняти Запорозький Корпус від розвалу, а тому на прохання командного складу Запорожців, я згодився на інспектора військ — надаю право кожному начальникові дивізії підібрати собі інспектора, щоби праця провадилася в згоді; в полки та окремі частини інспекторів не призначаю, бо інспектура, по всій своїй красі, зразу би зруйнувала міць армії, яка в той час ще була. Але ж бувший помічник тимчасово виконуючого обов'язки командуючого Запорозькою Групою, теперішній комуніст Ліневський. ставши тоді начальником дивізії, підібрав собі інспектора Дерещука — теж теперішнього комуніста. Таким чином волохівщина стала відживати. Цих два мужі України були у великій повазі у тимчасово виконуючого обов'язки командуючого Запорозькою Групою полковника Сальського. і щоб остаточно не загострювать відносин між мною та командуючим Групою, поки що усунення їх з армії відкладаю. Після цього всього, та ще й хиб командного складу під час операцій, у Запорожців невольно воскресає в пам'яті і- людина, яка залишила по собі світлі сторінки і. стоячи на боці правди, перешкоджувала Волохові та його компанії проводити на поводі у комуністів свої ганебні справи. Кроки Волоха і К° в бік комунізму, кожна зайва від цього смерть Запорожця лише зміцнювала любов до свого чесного борця — Запорожця полковника Болбочана. Після зайняття міста Проскурова прибув полковник Болбочан, якого в той час оправдали після довгого інтернування в Галичині. В той час я одержав від командного складу Запорожців заяву про призначення полковника Болбочана до команди Запорозькою Групою. Переконавшись у злій волі Волоха і компанії, бачучи. як гине наша армія, і прийнявши до уваги міжнародну ситуацію, яка вимагала від нас міцної армії, я став на грунті зміцнення боєвої міцности армії — Запорожців та охоронити їх від деморалізації і розвалу волохівщини, а тому на підставі І. параграфа закону про Державну Інспектуру допустив полковника Болбочана до команди Запорозькою Групою, виславши до Головного Отамана рапорт про затвердження. Зразки як заяв Запорожців, так рівно ж і моїх розпоряджень до цього додаю. Річ в тім, що по російським законам (бо про це вказівок української влади не було), коли начальник військової частини підпадав під слідство, то посада рахується за ним, і по оправданню його він приступає до виконання обов'язків попередньої служби, таким чином моя санкція на вступ полковника Болбочана до команди Запорозькою Групою була цілком підставна. З цього було зроблено цілий державний переворот, а мене за це було оголошено зрадником держави і народу. До цієї партії "Волохівських патріотів" прилучився і персональний ворог полковника Болбочана Наказний Отаман Осецький, безглузді розпорядження якого в бутність його начальником Генерального штабу осуджувались полковником Болбочаном, та не ним одним, а усіма, хто тільки ніс тягар на своїх плечах. Ці мужі держави спасали її по-своєму і всіх, хто тільки болів душею за дійсні інтереси людности України, хто в державному розумінні державних справ підкреслював хиби тодішнього урядового розпорядження, особливо військового центру, називали зрадниками, контрреволюціонерами, тощо. Диктатура соціалістичного кабінету знищила всяку волю вільного слова і на зразок совдепії засудила чимало громадян на бездіяльність. Полковник Болбочан вже божевільний був розстріляний. Мене Осецький вже з Язмолинець наказав без суду розстріляти, і здавалось би, що по їх розумінню, зрада винищена, так ні. треба випускати до народу України особливу відозву про зраду командного складу, що лише віднімало повагу до нього, а гниль запілля та невідповідні керування військами з центру давали армії цілу низку поразок, що ще більше підривало довір'я до свого бойового старшинства. Міністерство Лизанівської пропаганди було отрутою для армії, воно лише то й знало, що кричало про болбочанівщину, зате про Волоха ніхто ані одиим прикрим словом не обмовився. Між тим Волох, виїхавши до повстанців, написав до Гайдамаків листа, "щоб кидали того Петлюру" і переходили до нього, батька Волоха, де він обіцяв їм золоті гори. Гайдамаки Маслов та Ліневський приложили всі зусилля, щоб допомогти "батькові Волохові", але ж на перешкоді їм став командант Гайдамацького полку полковник Виноградів, за що його зрадницьки вбили в селі Охрімовцях, а Гайдамаки повели рішучу агітацію на користь Волоха І довели деякі частини до формального бунту; а тим часом ворог, зайнявши Проскурів, посувався на Кам'янець. Дякуючи командиру 2-ї Запорозької дивізії отаманові Осмоловському, тому самому, що стояв разом зі мною та іншими Запорожцями проти авантурника Волоха і К°, його прибічників, вдається Проскурів відбити, а тим часом поспішає Галицька армія, і справа на