Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

…Головними свідками виступили представники Державної Інспектури.

…Обвинувачений своїх свідків не подав, лише заявив: "Сьогодні мене всі залишили"… і далі у П. Певного читаємо: "Обвинувачений ствердив, що будучи у змові з Гавришком, Державним Інспектором Запорозької Групи, незаконно оголосив себе командуючим Групою і усунув від влади законного її начальника полковника Сальського".[6 *]

Полковник Болбочан "ухилявся від підтвердження того, що виступ його носив політичний характер", і не міг заперечити на слідстві, що не виконав наказу Головного Отамана залишити пост командира Групи.

"— Чому не виконано наказу Головного Отамана? — запитав прокурор.

— Вважав, що мене підтримує військо, — заявив обвинувачений, — а Головний Отаман буде рахуватись з доконаним фактом".[7]

Хоч невідомо, в якому порядку відбувався дальший суд, однак збереглись відомості, що головним свідком проти полковника Болбочана виступав В, Кедровський. З цього приводу П. Певний інформує: "Робиться очна ставка обвинуваченого з Головним Державним Інспектором, якому обвинувачений заявив:

— Якщо Петлюра хоче зі мною розмовляти, то може сам до мене приїхати, але з однією умовою — йому не вільно розмовляти з козаками. Лише при додержанні цієї умови можу гарантувати Петлюрі недоторканість.

Прокурор: Чи обвинувачений так говорив, чи можете ствердити переказ Головного Державного Інспектора?

Обвинувачений: Так, я тоді це говорив. Говорив, бо думав, що військо піде за мною.

Прокурор: А як же обвинувачений уявляв свої взаємини з Урядом УНР, поставленим фактично тим же Петлюрою як Головою Директорії?

Обвинувачений: Такого уряду я не потребував би. Оскільки би цей уряд довідався, що я очолюю військо, він розбігся б.

Прокурор: Виходить, що ви заміряли стати не лише на чолі Запорозької Групи, а також очолити все військо, себто стати Головним Отаманом. Чи так я зрозумів вашу ролю?

— Так, — спокійно відповів полк. Болбочан, — і головою Держави.

Прокурор: Себто Української Народної Республіки, покликаної до життя Центральною Радою та відновленої Трудовим Конгресом.

Обвинувачений: Форма для мене не грала ролі, я докладно на цьому не зупинявся. До уряду покликано було б інших людей, а не лише соціалістів.

Прокурор: Чому ж цього плану не виконали відразу, захопивши штаб Групи?

Обвинувачений: Бо відразу військова контррозвідка спаралізувала мої заходи. Мої накази або перехоплювались, або я не находив людей, щоб накази переказати частинам. Телефонічний зв'язок з частинами було зіпсуто. Я мав замало часу.

Прокурор: Чому ж в слідстві не хотіли признатися до вини і впевняли, що ваш виступ не має характеру політичного?

Обвинувачений: Бо не знав, що за такий короткий час прокуратура може здобути матеріяли проти мене. Крім того, за останню ніч багато пережив і передумав, Говорю правду, як було в дійсности. Я старшина, а не політик".[8 *]

Політична тенденційність спогаду П. Певного помітна також у наступній цитаті:

"На запит прокурора:

— Чи обвинувачений упритомнює собі, де зараз перебуває і як такі вчинки — відмова наказу Головного Отамана, з іменем якого зв'язані державні змагання українського народу, — кваліфікуються військовими законами, і як би така відмова могла відбитися на дисципліні, боєздатності війська?

Обвинувачений: — Я дійсно переоцінив свої сили.

— А з урядом? Чи то був патріотичний вчинок, гідний чесного та сумлінного громадянина?

— На політиці не розуміюся, — відповів обвинувачений, — навіть не знаю, яка є різниця між есерами і есдеками. Відчув лише, що вони вносять хаос в життя.

— Не дуже добре то рекомендує пана полковника. Аджеж Уряд УНР складається з представників цих двох партій. Коли дозволите, не відмовте поінформувати, яка ж була ваша політична концепція?

— …По суті я не мав жодної політичної концепції. Знав лише одно, що ці партії — то не є нарід, Коли б нарід був за партіями, то ми вже давно звільнили б Україну від більшовиків. Я за тверду владу був. Нарід шанує таку владу, яка може дати йому наказ і виконання того наказу вміє допильнувати. Однак стверджую, зле зробив, що довірився людям, які мене звели. Тепер я, власне, один. Україна — моя батьківщина. їй я служив і хочу служити".[9 * **]

У таких