Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
У витягах з листа прокурора П. Певного зовсім не згадується про будь-які спроби козака Дідуха боронити підсудного, крім того, що він "допоміг йому правно оформити заяву про уласкавлення".[10] Підсумовуючи судовий процес, О, М. Андрієвський робить висновок, що судом, на підставі порад деяких міністрів у сусідньому вагоні, керував Певний, і що "ні свідків, ні захисника не було…"[10а]
І знову говорять свідки подій, Саме тоді, як пише Г. Макаренко, він повернувся в Чорний Острів. Знайомий старшина запитав його: "Чи не приїхав я дивитися на розстріл полковника Болбочана, що відбудеться о 8-й годині вечора, і що вже викопана яма… Здивований, я запитав його: якого Болбочана? Як сталося? Він розказав мені про якусь зраду, відозву полковника Гавришка, що Чеботарів привіз його закованим… Цей старшина кріпко вірив, що Болбочан не зрадив Української Держави, а хіба що малі люди звели з ним свої порахунки, шукали його і найшли, за що причепитися. Мені стало важко! Обняв мене смуток, бо я був завинив, намовивши полковника Болбочана повернутись до війська. Була вже 5-та година, оставалось до кари смерти Болбочана три години. Що ж робити? Чим і як допомогти? На С. Петлюру не було надії, бо він дипломатично виїхав, як казали, на фронт і не повернеться скоро… Смертний присуд, як я довідався, підписав інтриган Осецький, тому я пішов до нього. По дорозі зустрів пані Осецьку в товаристві отамана Юнакова і став благати їх допустити мене до Осецького, що моя справа розходиться про життя Болбочана, що кара смерти є помилкою та порахунком ворогів, партійників, або москалів., Але на всі мої мольби пані Осецька не сказала, де перебуває її чоловік, і де його можливо знайти… Я повернувся до брата і поставив питання так: як Болбочан буде розстріляний сьогодні, то я теж покінчу з собою, ми є співвинні в цьому ганебному Каїновому вбивстві, ми ж намовили його прибути до уряду. Неможливо, щоб Болбочан був розстріляний! Роби, що хочеш, ти маєш якусь владу, за щось відповідаєш! Брат порадив востаннє — звернутись до міністра юстиції А, М, Лівицького та просити його порятунку для Болбочана. Через кілька хвилин я був у Лівицького. Лівицький мій добрий знайомий по Полтавському губерніальному земстві, прийняв мене чемно, порадив закликати й міністра — прем'єра Бориса Мартоса, щоб зробити нараду з членом Директорії Андрієм Макаренком. Я був уже трохи втішений. Бо А. Лівицький і Б. Мартос — полтавці, і еони не дадуть забити популярного на Полтавщині полковника Болбочана. Нарада трьох постановила припинити кару смерти і зробити нове слідство"[10б] Про те, Петра Болбочана не було страчено в Чорному Острові завдяки інтервенції "високопоставленої особи", констатує також його особистий ад'ютант сотник Микола Письменний.[10в *]
Петро Певний пише, що після проголошення вироку він двічі бачився з полковником Болбочаном, Правдоподібно, що дальший розвиток подій відбувався вже в Балині. Сюди переїхала Ставка і разом з нею перевезли Болбочана. Під час однієї розмови вони хотіли, щоб Болбочан зізнався, що групу змовників державного перевороту очолював С. Шемет, Андрієвський та Симонів.[11] Такої заяви полковник не міг зробити, бо ніякої змови в дійсності не було. Фактично, відоме лише припущення змови серед деяких урядових кіл. З цього приводу О. М. Андрієвський згадує: "…Певний вбивав у голови галицьким жовнірам те, що Болбочан хотів захопити владу і сісти на місце Петлюри. Що уряд і Мартос так думав — це ясно зі слів Мартоса, а Петро Певний цього не таїв — під чаркою у свого брата Аполлона в Кам'янці в присутності старшини Бібіка він про це говорив відверто. Чи була якась змова проти Петлюри з боку українців? Ніколи. Хоч українці і ліві, і праві вважали Петлюру за слабовольного, безхарактерного, дрібночестолюбного, мало освіченого, але мирилися з тим, що сяк чи так у опінії мас він став вождем. Було тільки одне бажання — визволити його від впливів непевних елементів, вирвати його з рук соціалістичних фанатиків, дати йому до помочі добрих людей".[11а *]
При таких обставинах, як і можна було сподіватися, прохання про помилування лишилося без відповіді, Священик, котрий прибув висповідати засудженого, попросив прем'єр- міністра Б. Мартоса, щоб він звернувся про помилування до Головного Отамана. "Я на те відповів, — пише Б. Мартос, — що інтервенювати в цій справі перед Головним Отаманом може виключно Наказний Отаман Осецький, і порадив звернутись до нього".
Згідно з урядовою версією, подальші події відбувались, як згадує Б. Мартос, так:
"Через деякий час до мене прийшов Осецький за порадою. Болбочан просить у нього побачення, мотивуючи тим, що хоче розкрити дуже важливу таємницю, З погляду військового, на думку Осецького, таке побачення було непотрібне; якщо з погляду політичного це і має якесь значення, то він згоден на таке побачення, але з умовою, що воно відбудеться в моїй присутності, оскільки Осецький вважає себе некомпетентним в
