Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

архіву Рудольфа Федоровича. * "Зложено цей протокол по случаю відвідин ВПр. Митрополита Іоанна Теодоровича, що прибув зі США до Сан-Павлу в Бразілі'і, представниками Управи Товариства "Соборність" в Сан-Павлу. Дня 25-го червня 1954 року, о годині 8 вечером, до хвилевої резиденції Митрополита, яка знаходилася в будинку п. Михайла Кудановича в Сан-Павлу а Утінг, вулиця Гравесса Іатуана, дім ч. 421, прибули представники Управи "Соборність" в складі: голова інж. Волинець Іван, секретар інж. Вакуловський Віктор, член Управи сот. Письменний Микола, щоби зложити візиту Митрополитові, то сот. Письменний представився як бувший особистий ад'ютант полковника Болбочана, [то він — Я.Ш.] на Владику зробив дуже сильне враження. Тому ціла аудієнція, що продовжувалася від години 8-ї вечора до 9.30 вечора, пройшла майже виключно в спогадах про визвольні змагання. При цій нагоді Митрополит Теодорович поділився з нами своїми спогадами про полк. Болбочана…" Далі в протоколі зазначено, що документ було виготовлено в 4 примірниках. Оригінал вислано до архіву Гетьманича Данила Скоропадського. а три копії лишилися в учасників аудієнції. В протоколі також зазначено, що Митрополит просив не опубліковувати спогадів до часу його смерти, заявляючи, " що тепер він цілком безпартійний, і не хотів би, щоби його ім'я було згадувано в зв'язку з жахливою трагедією полк. Болбочана". ">[25а *]

Важко зараз говорити і оцінювати, наскільки потрібною виявилась така послуга Болбочанові. Вирок- все ж відклали, хоча нерви залишались вкрай напруженими очікуванням найстрашнішого..

Відтворити останні дні життя полковника Болбочана дозволяють спогади судді Кривицького, записані Варфоломієм Євтимовичем й названі як "сповідь". Ось що твердить у них суддя Кривицький: "…між часом судового вироку і часом його виконання пройшло понад два тижні, В міжчасі і між цими двома моментами, приговореного на смерть було жорстоко катовано… В щохвилинному очікуванні смерті, до всього загострений катуванням, полковник Болбочан збожеволів".[26]

До складу штабової сотні, яка тримала варту над Болбочаном, входило багато козаків Другого Запорозького Полку, які особисто знали і просто обожнювали його. Таку цікаву деталь знаходимо у спогадах сотника М. Письменного, і далі: "Завдяки цим козакам ми весь час мали докладну розвідку, а час від часу мали й побачення з полковником; тому всі переживання полковника в тому часі нам були докладно відомі… В часі перебування Болбочана в Балині, крім усіх інших тортур, його два рази водили на розстріл. Викопували яму й екзекуційна чота стріляла в нього сліпими патронами (набоями без куль)".[26а]

До речі, у О. М. Андрієвського знаходимо натяк на те, що вирок смерті відкладався з огляду на присутність в місцевості Запорожців. Згодом, "…коли Запорожці вже пішли з боями на Київ, і не було вже кого боятися, Рада Міністрів більшістю голосів постановила виконати присуд".[26б]

Про саму страту, що відбулася вранці 29 червня 1919 року, суддя Кривицький пише: "Того дня, раннім ранком, полковника Болбочана було витягнено з імпровізованої в'язниці — загратованого вагона й приволочено на невеличкий майдан біля залізничної станції Балин, де вже викопали яму, Для екзекуції приведено півчоти з охорони; самою екзекуцією керував начальник охорони полковник М. Чеботарьов, за політичною приналежністю — член тодішньої урядової партії соціалдемок. Полковник Болбочан був непритомний і, не мігши стояти власними силами, звалився на коліна.

На команду: "Огонь!", стрільці піднесли рушниці, але… випалу не сталося. Знову команда "Огонь!" — знову підносяться рушниці, і знову — ні одного стрілу. Стрільцям, видно, не піднімалася рука на того, кого вони знали як видатного українського патріота, видатного організатора Запорозького Корпусу, Завойовника Криму!

Тоді розлючений начальник охорони Чоботарьов (соціал-демократ-марксист) добув нагана і двічі вистрелив полковникові Болбочанові в голову, по тому — вхопив агонізуючого за комір і поволік, копаючи ногами, до ями. Швидко засипали яму і зрівняли її з поверхнею землі".