Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

Та й чому б було не виконати цього підлого' звірства тому, хто вже вмочив свої руки в кров передше забитого — другого видатного старшини — полк, П. Болбочана, а в pp. 1921—22 при помочі своїх "співробітників" — сот. Лінкевича Миколи і сот. Кравчика Василя — віддав до рук польської поліції у Львові галицьких революціонерів?!" Гриць Рогозний. Базар. — "Батьківщина", Торонто, ч. 2, лютий, 1988. Негативну оцінку діяльності полк. Чоботарьова також дає О. М. Андрієвський. "Період (хоч і короткий) захоплення більшовицькою наукою тепер уже в минулому: все тоді робилося за більшовицьким зразком. Чрезвичайка на чолі з с. д. Чоботарівим, методи праці у неї більшовицькі. Я говорив з жертвами, що вирвались з її обіймів — з німецьким полковником Дорманом, п. Біденком (тепер у Австрії), Маєвським. Було щось подібне до Єжовщини; самі доручили Самусенкові навести порядок у Проскурові, потім розстріляли йото і жінку". О. М. Андрієвський, цитована праця. Про те, що полк. Чоботарьов співпрацював з польською розвідкою, а потім перейшов на службу до німецької розвідки, також згадує др. Петро Мірчук. Революційний змаг за УССД. — Союз Українських Політв'язнів, Нью-Йорк— Торонто — Лондон, 1987, т. 2, ст. 240–241. **** Про відмову козаків розстріляти полк. Болбочана згадує також Остап Войнаренко, який покликається на "Очевидця". Він твердить, що козаки, які відмовилися виконати пр/ісуд. належали до варти ген. Осецького. Одначе подане джерело помилково твердить, що розстріл мав відбутися 9 червня. В дійсності, суд розпочався щойно 10 червня. Остап Войнаренко, цитована праця, ст. 75 і там подане джерело. 27а. Сотник Микола Письменний цитована праця. ">[27 * ** *** **** 27а]

З цього виходить, що навіть і смерть полковника Петра Болбочана лишилася контроверсійним моментом. Згідно з урядовою версією, тобто з твердженням Бориса Мартоса, який у свою чергу покликається на полковника Віктора Павленка, то "розстріл відбувся так, як його вимагають військові правила…"[28] Одначе дальші слова полковника Павленка мимоволі підтверджують ті обвинувачення, які, на думку Мартоса, вигадали прихильники Болбочана і які він намагається заперечити. За словами В. Павленка, полковник Болбочан "тримався негідно, не так, як личить старшині".[29] Отже виходить, що було страчено розумово хворого чоловіка, "на ганьбу перед цілим культурним світом".[29] 3 таким поглядом погоджуються інші учасники тих подій, включно з генералом Миколою Капустянським.[30 *]

У своїх спогадах Є. Коновалець пише, що після суду над Болбочаном він "пішов негайно до прем'єра Мартоса і запротестував проти такої поведінки в справі отамана Болбочана". Борис Мартос заперечує твердження Коновальця, мовляв, "як військова людина, він мусив добре знати, що справа Болбочана залежала виключно від Нак. Отамана Осецького та Гол. Отамана С. Петлюри. Якби він хотів інтервенювати в цій справі, то як командант Корпусу С.С., він мав повну можливість говорити в цій справі з ними обома".[31]

Тим часом ще один свідок тих подій Іван Вислоцький твердить, що полковник Коновалець, можливо, з огляду на урядову позицію, вирішив полагодити справу Болбочана в інший спосіб. "При кінці травня 1919 р. — пише Вислоцький, — я, як командант охоронної (поліційної) сотні корпусу Січових Стрільців (київських), отримав довірочне доручення від полк. Євгена Коновальця віднайти польовий суд, що судив полковника Петра Болбочана, роззброїти сторожу, а його разом із суддями і судовими актами доставити до команди корпусу С.С. На випадок невдачі я мав податися за річку Збруч до УГА. Одначе я прибув на станцію Балин (на північ від Кам'янця) запізно: полковник Болбочан був уже розстріляний. Я заарештував одного "суддю", а "прокурор" втік до денікінців. Я наказав своїм воякам відкопати могилу сл. п. полк. Болбочана і ствердив фотознимками, що полковника перед смертю страшно тортурували. Перейшовши річку Збруч, я передав "суддю" враз з актами в Чорткові до штабу Начальника Команди УГА".