Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

З вимірів, що їх переводять українські селяне, слід звернути увагу на вимірювання площини, головно землі. Вимір землі переводять звичайно найпростішими інструментами, як-от палиця або мотузок, а найчастіше

«коснм сажнем», цебто двома дрючками, зв’язаними під кутом таким способом, щоб віддалення між розставленими кінцями було рівне одному сажню. І треба зазначити, що ці виміри відзначаються надзвичайною точністю, дарма що поверхня для вимірювання буває часом дуже неправильної форми. В останньому випадку тим самим інструментом площину поділяють на квадрати та трикутники, як це роблять і справжні землеміри. За одиниці площі, крім офіційно вживаних одиниць, як-от десятина, морг тощо, вважають ще одиниці, засновані на кількості часу, потрібного, щоб обробити дану площу, як-от. наприклад, риза, день тощо. Цікаві також способи вимірів обсягу, наприклад, ливкої течі. Наприклад, щоб виміряти кількість течі в бочці, вживають звичайну паличку, а на ній наперед позначено лініями рівні, що відповідають певним кількостям течі в бочці. Для рахунку таких річей, як, наприклад, цегла, кізяк, вживають певну систему складання: кізяк, наприклад, складають правильними конічними купами, що їх величина означена певною кількістю цеглин кізяку в основі.

Незвичайно цікаві також практичні способи, що їх вживають українські селяне для деяких тригонометричних вимірів. Наприклад, щоб виміряти дистанцію до недоступної речі, дивляться на неї, насуваючи бриль на очі так, щоб вершок цієї речі та край бриля були в одній площині з очима; потім повертаються помалу на місці кругом, уважаючи, щоб не підіймати та не спускати голови, та дивляться, яка з доступних річей знаходиться в одній площині з краєм бриля та очнма, і, знайшовши її, міряють дистанцію між нею та місцем спостерігання. Аналогічного способу вживають і дія виміру височини недосяжної речі, як-от дерева, дзвіниці тощо. Для цього беруть палицю завдовжки таку, як свій зріст, та шукають таке місце, щоб з нього можна було, лежачи та поставивши палицю в ногах вертикально, бачити вершок дерева чи дзвіниці в одній площині з вершком палиці. При тому, явна річ, дистанція од голови спостерігача до основи дерева буде рівна височині дерева. Останнього способу вживають і в простішій формі, а саме: для виміру височини дерева наш київський чи волинський поліщук повертається до дерева спиною та йде од нього, аж поки, нагнувшись та дивлячись назад між своїх ніг, не побачить вершка того дерева; дистанція од місця, де він спинився, до основи дерева і буде рівна його височині. Зрозуміла сама собою річ, що старанне вивчення всіх способів, яких вживають сільські механіки, будівничі млинів, крупорушок та ріжні майстрі, як бондарі, гончарі, теслі тощо,— дасть нам такий матеріял щодо народного знання, що про його багацтво та навчальність ми можемо здогадуватись уже з наведених прикладів.

Такий самий багатий матеріял щодо цього мусить датн і вивчення народної астрономії. Всім відомо, що наші селяне дуже точно вміють, наприклад, означати час за положенням певних зоряних груп; головні з них мають у народній мові й свої власні назви, як-от Квочка (Плеяди), Волосожар (Оріон), Віз (Велика Медведиця), Дівчина з відрами (Важки) тощо, і з незапам’ятного часу служать українському народові для означування часу.

Мн не будемо тут говорити про метеорологічне, анатомічне, біологічне та инше народне знання, поготів не будемо говорити про народну медицину, що в значній мірі вже розроблена в цілому ряді поважних праць. Ми тільки нагадаємо за них майбутнім дослідувачам, од яких ми сподіваємось багато і маємо право сподіватись, бо ж до певної міри грунт для них уже розчищений.

Наприкінці нашого короткого огляду етнографічних особливостей українського народу дозволяємо собі висловити кілька загальних висновків, що, на нашу думку, випливають самі собою з викладених даних;

1) Український народ на всій території, що він її наеєлюе, одзначаеть-ся цілим шерегом спільних для нього, у цілому його складі, етнографічних особливостей, які не залишають сумніву в тому, що він являє собою одну етнографічну цілість, цілком виразно відокремлену з-поміж инших слав’янсь-ких народів.

2) В етнографічному ладі свого життя український народ заховав значну кількість останків старовини, які доводять, що він не підлягав дуже глибоким етнічним зокільннм впливам і, не вважаючи на свою багату,на події історію, розвинув свої етнографічні риси послідовно та досить рівномірно.

3) Підлягаючи, як і всі инші народи, до певної міри зокільним етногра фічиим впливам, він асимілював деякі чужі йому форми, але не в такій мірі, щоб вони могли змінити його основні етнографічні риси та віддалити його від загального слав'янського тину.

4) В деталях свого етнографічного побуту український народ виявлякнайближчу подібність до своїх західніх сусідів — південних слав’ян: болгар та сербів, а також і до румунів, икі щодо етнографії залишились цілком слав'янським народом. Польщею приходили головно культурні впливи європейського Заходу.

5) Етнографічні особливості білорусів та великоросів у своїх найдавніших формах коли не ідентичні, то дуже близькі до особливостей українських.

- Одна з епічних українських дум оповідає, як полонені козаки, втікаючи з неволі, кидали по дорозі шматочки своєї одежі, щоб зазначити слід товаришеві, що запізнився в дорозі. Так само розкидані тут і там ріжні уламки минулої історії, що живуть і досі в усних літературах народів з запізненою культурою, вестимуть нас у дослідах, які ми розпочали з метою відшукати дорогу, шо нею йшли у своєму розвитку ріжноманітнї форми соціяльного життя.

Велику кількість цих уламків минувшини знаходять у народній слав'ян-ській традиції, а особливо багато — в народній літературі України, бо ж український народ найперший з усіх слав’янських народів вийшов на історичну путь, і з погляду етнографії він і до наших днів становить повну цілість. Для питання, що ми його маємо розважити, найцікавіші звичаї та народні пісні України Звичаї народу, який, зберігаючи консервативний дух, властивий ритмічній літературі та пісні, переходив од одної релігії до иншої, від одного соціального ладу до иншого, мають на собі відбиток усіх етапів його розвитку Тому, вивчаючи ці звичаї за їх історичним порядком, ми можемо на окремому прикладі весільного ритуалу та обрядів спостерегти майже все, шо за останні часи було відкрите та висвітлене завдяки дослідам Лебока г, Тайлора Бахофена Макленана 5, Моргана 6, Летурно 7, Вільке-на