Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

Отже, драматичним сценарієм весільного ритуалу виявляється сучасний шлюб як екзогамічний, хоч він зовсім не такий насправжки. Щоб з’ясувати це, подивімся, як це могло повстати історично. У відомому всім тексті Начального Літопису сказано, що ріжні племена східніх слав'ян одріжнялисі. і ріжними весільними звичаями. Деревляне «живяху звт.рьскимь образомъ... и браченьи у ннхъ не бьіша, но умьїкаху у води дѣвица»; радимичі, вятичі та сівсряне «живяху въ лѣси яко же всякый звЬрь.. и срамословіе у нихъ передъ отци и передъ снохами и бьраці не бмваху въ нихъ но игрища межю сели И схожахуся на игриша, на плясанья и на вся бъсовськыя ri Псин и ту умыкаху жены собі» с нею же кто свѣщеваіііеся»... Тільки одні полине «обы-чай имяху тихъ и кротокъ и стыдѣніе къ снохамъ своимъ... н брачные обычан имѣяху: не хожаше женнхь по иевЪсту, но привожаху вечоръ, a заутра принопіаху что на ней вдадуче». М. М, Ковалевськнй, здається, перший звернув унагу на те, що ці ріжниці являють собою не так етнічні ріжниці, як ріжні щаблі культури та послідовної еволюції шлюбу, а саме: в той час як поляне, як каже літопис, мирно приводили собі молоду, а другого дня давали за неї викуп, радимичі, вятичі та сіверяне умикали собі дівчат по взаємній з ними згоді з «игрищъ межю селы», а деревляне просто викрадали собі жінок уводом, цебто силою. Коли, однак, і можна сперечатись щодо значення цієї ріжниці, то у всякім разі в словах літопису треба визнати безперечним те, що в той час 23 у всіх східніх слав'ян шлюб був ще екзогамічний, і за справжню жінку, цебто жінку, що належала персонально своєму чоловікові, вважали тільки жінку з чужого племени, вкрадену, умикнену по згоді чн куплену в її роду, так само як у старих римлян за справжню жінку (uxor) вважали тільки жінку, що її чоловік собі купив. Щодо жінок того самого роду, то їх вважали за вільних, і ніхто з чоловіків не міг мати на яку будь з них яких-небудь монопольних претензій. Але потім, коли, одночасно зі змінами в релігійних та суспільних відносинах, стало можна брати собі жінку з свого власного племени, то це мусіло бути обставлене певним декорумом, щоб надати ендогамічному шлюбові хоч зверхній характер екзога міч ного. Каїн так розуміти літописні дані та дані весільного обряду, то стають зрозумілі не тільки наподоблення умикання молодої та її викупу, але й усі инші риси сучасного весілля, як-от вечорниці, бо ж кожна дівчина, після того як ночувала на них з яким небудь парубком, вільна покинути його та проводити ночі з иншим, і тільки зв’язок з парубком з чужого села вважають подекуди і тепер за річ доганну; стають зрозумілі і перейм а, натяки на адельфогамію, право всіх чоловіків роду на молоду тощо.

Розгляд релігійної чинности весільного обряду, до якої мн зачисляємо співи, прикрашання гільця, вживання вінків та особливо печення короваю з молитовним звертанням до сонця, місяця та до зірок тощо, не залишає, здається, жадного сумніву в тому, що це все — пережитки релігійного культу небесних світил. Уже Кавелін у своїй статті з приводу збірника Терещенка звернув увагу на вражаючу подібність цих релігійних весільних обрядів з обрядами рокових еоняшних свят та висловив припущення, що весільні обряди розвинулися з цих свят, до яких вони були свого часу застосовані.

Сучасний стан порівнюючої етнографії дає вже змогу твердити з певністю, що «игрища межю сельї», що в їх супроводі відбувались ui свята, були справжньою шлюбною установою, як говорить про це Начальний Літопис («бьраці не бываху въ нихъ, но игрища межю селы»), Після прань Уестер-марка та инших не може бути вже сумніву в тому, що майже в усіх народів існували шлюбні сезони, цебто певний означений час, коли брали шлюб, У східніх слав'ян, як і в инших народів, ці сезони відзначались шрами, що їх характер з достатньою яскравістю накреслений не тільки словами літопису, але й відкликами на них з боку духовних письменників, Стоглава тощо; характер; що його надавали цим играм, не залишає жадного сумніву в тому, що поин мали безперечне шлюбне значення, але, явна річ, не в розумінні автора літопису («бьраці не бываху...*), а в розумінні допущення молоді, що досягла певного віку, до сексуального життя. Разом зі зміною суспільних відносин та з поворотом у бік ендогамічного шлюбу, що його брали вже в неозначений час, з'явилась потреба не тільки в юридичній санкції таких шлюбів виконуванням екзогамічного декоруму, але й у релігійній санкції, а для того в кожному окремому випадку виконували ті обряди, що ЇХ за існування шлюбних сезонів виконували разом для всіх. Звідси перенесення у весільний обряд ритуалу весняних свят та «игрищ»: обрядового співу, танців, святого дерева, короваю (що заступив жертовних тварин) та молитов, що, як це мн бачили, заховались іще в піснях і досі. Все це примушує нас погодитись з наведеною више думкою Кавсліна і вважати, шо релігійний ритуал нашого весілля — це перенесений на індивідуальний шлюб обряд рокових весняних свят та «игрищ», які були свого часу суспільно-шлюбною установою.

Як уже сказано више, ми не маємо найменшої змоги розглянути тут усї варіянії весільних обрядів, що трапляються по ріжних місцевостях України, але ми повинні сказати, що взагалі ці наріяції є або наслідком забуття (иноді дуже глибокого, про що, наприклад, свідчить замовляння короваю в пекарні) деяких частин весільного обряду, або навпаки заховання деяких архаїчних рис, що заникли в инших місцевостях, як, наприклад, жертва «бажантом» на Підляшші, тощо. Те саме слід сказати й порівнюючи весільні обряди ріжних славянськнх народів. Взагалі можна гадати, що у православних слав’ян весільні обряди заховались більше та ліпше, ніж у католиків, а з-поміж православних — найліпше у південних слав'ян (додаючи туди й румунів) та в українців. У білорусів весільні обряди мають наче мішаний характер: частина їх, очевидячки, великоруського походження, а частина — українського, або — це, мабуть, буде точніше давнішого походження. Найбільше підлягли зміні обряди у великоросів, і зміни ці залежать уже не так од забуття чи заховання певних частин спільного для всіх слав’ян ритуалу, як од просякнення в цей ритуал цілком сторонніх, головно азійських, елементів. Сюди