Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
В деяких місцевостях ПІдляшшя, крім короваю, як свідчить Л. Голем-біовськнй роздавали ще й бажанта, властиво печеного півня; спосіб печення цього бажанта відзначався особливо архаїчним характером, а саме: за селом, де-небудь на горбочку, його прив’язували живого до драбини та розкладали під ним вогонь; потім його досмажували в печі та подавали за весільною вечерею. Відомості Янчука свідчать, що цей звичай, хоч і не в такій ритуальній формі, утримався ше в Корницькому приході сучасної Холм-щини: там півня ще живого несуть четверо людей на драбині за село, прив'язують до дрючка, обгортають соломою та сіном і смалять так само, як і на Підляшші.
Скоро коровай роздано, починається вечеря, а по скінченні вечері дівчатам нагадують, що їм пора вже попрощатись з молодою, бо вона вже не належить до їхнього товариства Починається зворушуюче прощання в супроводі плачу та пісень, І дружки молодої нарешті виходять; а свашки, цебто замужні жінки, що беруть участь у весіллі, співають далі про те, як молода покидає своїх батьків, а бонре виносять посаг молодої та кладуть на свій віз. Найсутніша річ цього посагу — це бодня у бідніших або скриня у заможніших: в ній знаходиться все. що молода встигла заготовити собі до свого шлюбу. Але бояре, наподоблюючи й далі умикання, починають хапати та тягнути на віз що попало; місцеві парубки намагаються перешкодити цьому, ховаючи їхній батіг, виймаючи затички з вісі воза тощо. Батько та мати
молодої востаннє благословляють її, бояре садовлять її на віз та кидають їй в ноги чорну курку, що дала їй мати, а молодий тричі обходить навколо воза, ляскаючи батогом, а часом злегенька вдаряє ним і молоду, примовляючи: «Кидай батькові норови, а бери мої» Поїзд, нарешті, з піснями та музиками вирушає до хати молодого; мати молодої власноручно виводить коней за поводи через ворота.
Удари, що дістає молода від свого чоловіка, практикують не тільки у всіх слав’янських, але й у всіх індоєвропейських народів Пояснення, що дає цим ударам сам молодий своїми словами, а за ним і багато коментаторів весільних обрядів,— це тільки переказ їхнього сучасного значення, бо за давніх часів ці удари були ритуальні, маючи той самий характер, що й удари лу-перкамн під час луперкалій у давніх римлян або медоносними батогами Ашвінів у індусів, що ними символізували ранішню росу, яка дає родючість полям, звірям та людям. Нагадаємо читачам «житяну пугу» святого Іллі в посипальній пісні на Новий рік, що наведена вище.
Комора. Зустріч молодої в хаті чоловіка цілком одповідає тому становищу, яке викрадена з чужого племени дівчина мусить мати в екзогамічній суспільності. Перш за все вона підлягає очищенню: її та весь її поїзд переводять або перевозять через огонь, що його розкладають перед ворітьми двору молодого. На дверях хати її зустрічають батьки її чоловіка з хлібом та сіллю, але вона не повинна ні слова говорити; потім її заводять до хатн, де вона передусім випускає привезену з собою чорну курку під піч, а всі присутні при тому уважають, щоб вона туди не заглянула, бо тоді свекруха може вмерти. Посадивши молоду на покуті, паличкою здіймають з неї намітку та закидають на піч, в деяких місцевостях молодій дають шматок глини від печи або шматочок сирого буряка, а вежа це кидає під стіл, заховуючи, однак, повне мовчання Це звуть — «пригашувати молоду», цебто годувати її, щоб вона скорше звикла до нової хатн, і це детально й з'ясовується в піснях, яких увесь час при тому співають. У гуцулів (та й у болгарів) на коліна молодої садовлять на цей час хлопчика, щоб її перша дитина була тої самої статі. Тим часом у коморі вже готують постіль для молодих, про що й говорять пісні відповідного змісту. Постіль готують за встановленим звичаєм, а саме: неодмінно на соломі, що її приносить для того дружко, з снопом жита в головах; зверху солому вкривають рядном, а на нього вже стелять постіль, що її привезла з собою молода, або просто кладуть кожух чи якусь иншу одежину, що має бути за ковдру. В головах звичайно ставлять образ та кладуть хліб і сіль Ці останні подробиці не повинні дивувати читача: у давніх індусів та взагалі у всіх індоєвропейських народів існував звичай, щоб духовенство благословляло шлюбне ліжко, а в відомому Rituel de Salisbury є навіть спеціяльна молитва на цей випадок. Скоро постіль готова, дружко просить у старостів благословення «молодих на упокій одвести» і, діставши його, в супроводі гііддружого. старостів та свашок одводить молодих до комори, а ті, що зостаються в хаті, співають далі українські епіталамі! — пісні незвичайно еротичного змісту, що цілком відповідають тому настроєві, якого набирає поволі ціле весілля з того моменту, як ще в хаті молодої дружки пішли з весілля. Цей вакхнчно еротичний настрій, що його давні автори дуже охоче приписували звичайному на весіллі пияцтву і тому старанно обминали його в своїх описах, коли поставитись до нього уважно, являє собою повний інтересу пережиток старовинного культу, що існував у всіх індоєвропейських народів. Великі труднощі стали б нам на перешкоді.
коли б ми схотіли переказати тут зміст пісень цієї частини весілля але ми не можемо не згадати за ті порівняння, які щохвилини трапляються в них,— порівняння чисто ведичного характеру,— з биком та телицею, та за очевидні ознаки безперечного фалічного культу, що виявлені в наївних формах, без икого-будь прикриття, але й без цинізму чи п'яної розпустноети.
Підійшовши до комори, дружко та молодий звичайно зостаються перед її дверима, а молода входить до комори разом зі свашками, що починають одразу роздягати її. Скинувши з молодої всю одежу, її цілу оглядають. І роблять це з великою увагою, уважаючи, щоб на ній де-небудь, наприклад у волоссі, не було яких небудь колючих річей (проторгу) або вузликів. У наші часи це пояснюють бажанням попередити всяке можливе фальшування щодо захованого молодою дівоцтва, але вже та обставина, що
