Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

стіл одні проти одних, потім обмінюються хлібом та цілуються та п’ють горілку, що її принесли старости молодого. Потім староста молодого йде до хати й звертається до матері молодої з проханням впустити поїзд і дістає на те згоду. Тим часом кінчаються й пересправи коло воріт: оборонці дістають пляшку горілки та пускають нарешті у двір поїзд молодого. Тут ми, очевидячки, маємо одночасні пересправи, що провадяться паралельно між двома родами, кожні зокрема. Історично нерші мусілн попереджувати другі, бо справа спершу мусіла бути полагоджена між родинами, а потім уже між родами. В той мент, як поїзд входить у двір, мати молодої, вдягнувшись у вивернутий кожух, виходить з хати назустріч і подає молодому чарку, налиту водою з вівсом. Молодий удає, ніби куштує поданий напій, та кидає чарку назад через голову, а дружко намагається розбити її палицею на льоту. Нарешті мати частує мотодого чаркою горілки та просить усіх до хати. Діставши дозвіл увійти, молодий та його поїзд не поспішають це використати, а до дверей іде одна зі свах з хлібом, сіллю та запаленою свічкою в руках. На порозі її зустрічає одна зі свашок молодої.

теж тримаючи в руках хліб, сіль та запалену свічку. Обидві вони стають правою ногою на поріг, зліплюють свої свічки докупи так, щоб вони горіли одним вогнем, та цілуються через поріг. Як то було ще й у античних народів, це символізує одночасно і замирення, і об’єднання вогнів двох родів, а пісня до того додає, що вогню добуто з креміню Після того старший боярин бере намітку, загортає в неї три невеличких хлібчики (шишки) І разом з двома старостами входить нарешті до хати та кладе намітку з шишками на стіл, заховуючи при тому глибоке мовчання. Мати молодої бере намітку, виймає 3 неї шишки, кладе на місце їх свої та віддає їх з наміткою бояринові. Це повторюють тричі, й роблять це неодмінно мовчки. Хор свашок дає пояснення цьому мовчанню в пісні, в якій говориться, що старости не вміють говорити, нагадуючи цим за первісний екзогамічний характер цілого цього обряду; старостам дають пораду наїстись та випити, щоб, підсилившись, дістати здатність говорити. В деяких місцевостях на Київщині обряд цей попереджує вихід матері назустріч молодому, і це, на нашу думку, природніше. Потім староста та два боярина кладуть на тарілку колач, в якому запечений зверху перстень молодої, беруть намітку, і в той час, як староста тримає тарілку з колачем, два боярина тримають кінці намітки; в такому порядку вони з’являються в хаті. Але на цей раз вони вже не мовчать, а виголошують жартовливу тираду, з приводу якої свашки знов запевняють, що старости не вміють говорити. Часом після цього старостів та боярів «в’яжуть», цебто перев'язують їх рушниками.

Молода під час усіх цих церемоній, починаючи зі входу старостів до хати, сидить на посаді, схилившись на стіл; голова її вкрита наміткою, а на намітці на столі лежить хліб та сіль. Праворуч коло неї сидить звичайно її старший брат (в багатьох місцевостях він мусить бути ще нежонатий) та всі чисто молодші брати чи инші хлопці — близькі її родичі. Діставши рушники,

х ЧувинеKIÙ, Тр. Эксп., T. VII, ст. 396.

старости перестають мовчати та починають виголошувати ті ритуальні промови про куницю, мисливців тощо, ти ми вже їх чули на сватанні та на заручинах, і. посилаючись на те, шо rohh звизані, пропонують скінчити справу викупом. Часом, однак, вони беруть войовничий тон і, здійнявши догори свої палиці, наступають на братіп молодої, що й собі в боргу не зостаються. Скоро, однак, почувши мові пропозиції викупу, брати погоджуються та, діставши кілька грошин та невеличкі подарунки, відходять, пролазячи під столом, ніби вони рятуються втечею. Ця втеча братів є очевидна симуляція страху, що вони колись мусіли справді відчувати перед своїм родом за продаж сестри або, краще сказати, за тс, що допустили її умикання Поба ЧИ8ШИ, що молоду покинули її родичі, дівчата також виходять з-за столу, щоб, як каже пісня, не мати такої самої долі Тоді староста вводить нарешті молодого й підводить його до молодої. Молодий скидає з неї намітку, зводить — часом не без значного зусилля — од столу її голову та нарешті цілує її. В цю хвилю, як каже одна з пісень, чути спів соловейка, і, починаючи з цієї хвилини, всі весільні обряди набирають виразного еротичного характеру, що дедалі все посилюється в міру наближення весілля до його кінця Після ТОГО, як молодий сів иа своєму місці поруч з молодою, починають роздавати подарунки родові молодої. Кожний подарунок — найчастіше це щось з одежі — кладуть на тарілку разом з весільною шишкою і, урочисто викликаючи окремо кожного з родичів молодої, подають подарунок кому слід, а «писар» при тому голосно примовляє ди подарунка, перебільшуючи до найвищої міри його вартість га розміри, а до того ще, взявши в руки віник або коцюбу, удає, ніби все це записує на стелі хати. По скінченні цієї церемонії відбувається аналогічна церемонія роздавання подарунків молодої родові молодого. Потім розплітають косу та покривають голову молодої, що мусить плакати й противитись тому: вона тричі зриває з себе очіпок, кидаючи його кудись у куіок хати. Поверх очіпка молодій зав’язують намітку, а иноді н проста хустку, a часом іще молодий надягає їй на голову свою шапку, якої молода вже не скидає Часом, однак, як це ми побачимо далі, голову покривають пізніше. Нарешті наступає найурочистіша церемонія - внесення та роздавання «святого» короваю. По нього йдуть з блаюсловення старостів, виносять його з комори та, підійшовши до порога хати, просять благословення у старостів переступити поріг; тоді вносять коровай у хату та ставлять його на стіл. Хор співає пісні, що пояснюють обрядову чинність. Діставши ще раз благословення старостів роздавати коровай усім присутнім, старший боярин цілує коровай та починає різати «золотим», як каже пісня, ножем, а піддружий кладе нарізані шматки на тарілку та подає їх за чергою, відповідно до віку та споріднення, усім присутнім; при цьому якнайуважпіше стежать, щоб не обминути кого-небудь З родичів. Вершок короваю, шо на ньому, як це сказано вище, буває приліплена фігурка місяця, розрізують надвоє та віддають молодим. Батько га мати молодої дістають більші шматки і г. А , а хор в піснях увесь час нагадує, що право на коровай має цілий рід. Цс право підкреслене ще тим, що після того, як коровай роздано, старший боярин тричі питається,