Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

данина діяволові в формі клуночка з вугіллям та «печиною». Друга категорія ритуальних актів стосується до породіллі; її, згідно з розумінням всіх примітивних народів, і на Україні вважають нечистою, а тому вона й потребує очищення. Будучи нечистою, вона підлягає всім небезпекам од злих духів, «уроків» тощо, тому її завішують од чужих (у напівдиких народів її ізолюють навіть од своїх); вона може пошкодити навіть своїй власній дитині, і тому їй не можна годувати її; нарешті, згідно й з христіянським розумінням, їй не можна входити в церкву, поки перед нею поза церквою не буде прочитана «очистна молитва». Очищенню підлягає також і баба як особа, що найближче торкалася породіллі, і ми бачимо, що для цього існує особливий обряд. Нарешті, дуже цікава й певна чинність, що має на оці майбутнє дитини та становить наче визнання її членом родини, а саме: перерізують пуповину на сокирі або на гребені, промовляють закляття: «Як младенець — сідай на коня, а младениця — берись гребеня»; перев’язують дитину матірною конопель (родючість); кладуть під голову дитині зуб од борони (сексуальна сила) тощо. Суспільне значення мають: одвідини породіллі молодицями після роду, родичами після хреста та приношення їй подарунків. Але особливо цікава обставина, що так звані похрестини, цебто частування в шинку на честь кумів та баби, роблять родичі породіллі,— це нагадує ще ті часи, коли дитину зачисляли ще до роду матері, а не батька.

Після родильних обрядів ми не можемо не згадати хоч би кількома словами за обряд пострижи н; ще з півстоліття тому він був дуже поширений на цілій Україні, а тепер заховався тільки в деяких місцевостях. На Полтавщині вперше стрижуть дитину, святкуючи перший рік з її народження. Баба розстелює кожух вовною наверх, хрещений батько ножицями обстригає кінчики волосся спереду, ззаду та з обох боків біля вухів, а батько кидає на кожух трохи грошей, «щоб дитина була багата». Потебня каже, що церемонія ця відбувалась, коли дитині кінчалось два роки, і дитину садовили для цього на в’язку конопель або також на кожух. Дуже можливо, що цей обряд пересунули на дитячий вік і його виконували замісць колишнього обряду першого голення, що дуже детально описаний у відомому романі Квітки «Пан Халявський». Але безперечно, що за давніх часів пострижини відбувались у сім, а то й у п’ять років над синами руських князів одночасно з обрядом «всаженія на коня»; на це в літописах є досить багато вказівок (напр., наприкінці XII століття ці обряди були виконані над Ярославом, сином великого князя Всеволода, та ин.). Взагалі, цей обряд ініціяції існував у всіх слав’янських народів так само, як і в багатьох инших.

Весільні обряди незрівнянно численніші та складніші, ніж обряди родильні; щоб познайомити з ними читача, нам прийдеться спочатку сказати за організацію селянської молоді на Україні, організацію, яка не має в собі нічого обрядового, але надзвичайно тісно зв’язана з розумінням весільних звичаїв. Парубки та дівчата кожного села, що досягли шлюбного віку, утворюють щось на кшталт товариства або двох товариств з отаманом та отаманкою на чолі, з правильними внесками тощо. Зорганізувавшись таким способом, молодь влаштовує вечірні збори: літом на вулиці, похід із «звіздою», колядки — на Різдво та досвітки й вечорниці — з осени до весни. На цих останніх зборах, що трохи нагадують великоруські «по-сидѣлки», але й дуже од них відзначаються, молодь грає, співає, танцює, частується, а на кінець приносять до хати достатню кількість соломи та зговорені вже пари лягають спати,— як думають одні, цілком безгрішно, а на думку инших — не завше й без гріха. Вибирають собі пару цілком вільно, і це ні до чого не зобов’язує; пари сходяться й розходяться згідно з взаємним нахилом. Збори, подібні до цих, ми знаходимо майже у всіх народів, як найпримітивніших, так і досить високоцивілізованих. На Україні вони і є місцем ближчої знайомости між молоддю, знайомости, що провадить до шлюбу.

Сватання. Скоро питання про шлюб між молодими людьми вирішене, наречений звертається до своїх батьків з проханням послати сватів до батьків нареченої. У свати запрошують двох досить літніх та поважаних господарів, і принаймні один з них мусить бути родичем нареченого, найчастіше його дядько. В призначений час, майже завше ввечері, свати, чи старости, взявши з собою хліб, пляшку горілки та конче палиці в руки— як знак своєї посольської місії,— вирушають до хати нареченої. Дуже часто разом із ними йде і наречений зі своїм дружком. Постукавши у вікно, вони просять, щоб їх пустили до хати, посилаючись на пізню годину та на свою втому з дороги. В хаті починається нарада, чи впускати, чи не пускати, і, звичайно, вирішують питання позитивно. Жених з дружком зостаються завше в сінях та починають розшукувати наречену, що її мати обачно вже вислала з хати, а старости входять до хати та, після звичайного привітання, виймають з мішка хліб, цілують його та віддають господареві. Той також цілує хліб та кладе його на стіл і питається старостів, хто вони такі та куди йдуть. Тоді старости починають оповідати небувалу історію, що ніби вони мисливці, гнали куницю та запримітили, що вона сховалась у цій хаті, та що вони бажають знайти її... їм одповідають висловом недовір’я та пропонують іти собі геть по-добро-му... Тоді старости проголошують, що сила на їхньому боці, бо вони в запасі мають ще двох козаків у сінях, та кличуть жениха з дружком. Ті входять і тягнуть за собою й наречену, що відповідно проїипиіься такому насильству. Тоді свати звертаються до матері нареченої з прямою пропозицією віддати дочку за їхнього парубка ІЖених тим часом стоїть біля входу до хати, в тому місці, де стоять коцюби, а наречена, засоромившись, має відійти до печи — домашнього вогнища — та колупати її нігтем. Вислухавши пропозицію, мати звертається до батька, а потім вони обоє разом питаються у дочки: чи піде вона за пропонованого жениха? Після спосилання на волю батьків та умовлянь з їхнього боку, щоб вона сама висловилась, дочка нарешті дає згоду, а тоді батько наказує принести що-небудь, «щоб пов'язати цих волоцюг та насильників» Невіста приносить рушники, давно вже приготовані для цього, пов'язує ними старостів через плече, а женихові затикає вишивану хустку за пояс Потім сватам дають хліб, і церемонія кінчається на тому, що свати виймають з-за пазухи пляшку з горілкою, частують господарів та змовляються про час заручин. Потім усі розходяться, а жених з цього часу має право відкрито приходити до нареченої та