Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
Конечним наслідком вірувань бувають обряди, цебто чинність, іцо має ставити події людського життя у відповідність до цих вірувань. Що більше життя пересякнуте віруваннями, то більше воно мас й ободів, як це мн бачимо у багатьох народів, що досягли певного релігійного розвитку, де кожний крок людини, від народження до смерти. всс щоденне життя йде в супроводі релігійних обрядів Але ше в більшій мірі помітна обрядність (в широкому, звичайно, розумінні цього слова) у народів не таких цивілізованих. де кожному здасться, що він оточений невидкою небезпекою, та постійно дбає про те, щоб забезпечити себе від неї певною чинністю, що про неї викладено в попередній главі. До цієї чинности з часом приєднуються елементи комеморативні, церемонійні, суспільні, що саме й становлять ритуали чи обряди.Зрозуміла сама собою річ, що ми не матимемо тут змоги навіть і згадати за всі ті обряди, що супроводять життя українського населення, ми муситимем обмежитись тільки найголовнішими з-поміж них. а саме обрядами річними, а потім родильними, весільними та похоронними.
Річні обряди, що на Україні, як, правда, й скрізь, зв’язані з культом сонця, не могли, звичайно, не підлягти значним змінам; на них встигло нагромадитись стільки наверствовань ріжних епох (грецькі русалії, римські кіиенди і, нарешті, христіянські елементи), що доісторична основа їх уже значно стерлась, і коли мн її й знаходимо, то тільки в окремих епізодах обрядів. Ми, однак, і не маємо торкатись тут того, що стосується до фольклору, та обмежимось тут тільки зазначенням найцікавіших моментів, які мають більш-менш ритуальне значіння.
«Dies natalis solis» зазначений в українських обрядах передусім вечерею напередодні Різдва Христового. Ритуальні страви цієї вечері, кутн та узвар. мають дуже старовинний характер: одварені в воді зерна пшениці або ячменю з медом та зварені також у воді сушені овочі нагадують ще неолітичну епоху. Приміщення їх на сіні «під богами, на покуті», цебто на найпочеснішо-му місці в хаті (чого ніколи ні з якими, навіть ритуальними, стравами не роблять), свідчить про релігійну повагу до них, що підкреслена до того ще й звичаєм посилати дітьми ці потрави своїм старшим родичам, які ше живуть, та залишати на столі разом з ложками на цілу ніч для помершнх предків. Сюди також належить звичай, щоб голова родини підходив до вікна або виходив з хати та, звертаючись до мороза, тричі запрошував його взяти участь у вечері з родиною; коли той не з'являється, то йому радять і не з'являтися та не робити шкоди засівам тошо. На перший день Різдва молодь та діти ходять колядувати й носять з собою «звізду» з паперу із свічкою всередині. В ритуальних піснях, шо їх при тому співають, крім чисто хри-стіянських мотивів, чути ще й инші, геть давніші: «із-за гори виходить чорна хмара красний юнак, оперезаний чорною ожиною, що за неї заткнуто три сурми: одна рогова, друга золота, а третя зуброва; коли він засурмить до першої, зрадуються всі звірі в палі, засурмить до другої — зрадується вся
1 Чубинскій, Труды Эксп.. т. III і IV, Маркжичъ. Обычаи. повърья. кухня и напиткн малороосіянь, Кіевь, I860; Онищук. Народний календарь (Мат. до укр. сти . XV); Ящуржинсклй X . Повт.рья и обрядиости родинъ н иргстннѵ Кіев. Стер , XLII; Йвана»ть. Этнографическіе матеріали, собр. вь Купян у. Этнограф. Обоэр , 1897; Малинка Родыны и Крестыны. Кіев. Стар., 1898; Сумцаеъ, О свадебныхъ обрядахъ, преямуіиественно русскихъ, Харковъ, 1881; Voikov. Th., Rites et usages nuptiaux en Ukraine L'Anthropologie. 1891 ta 1892; Гнагюк В . Бойківське весілля y Мшанци (Матгр до укр. етн.. т. X); Гматюк В . Похоронні звичаї і обрнди (Етногр Збірник. Львів, 1912)
риба в морі, а засурмить до третьої — зрадуються всі люде на землі». В ин-шій колядці співають про коня з золотою гривою та срібними копитами; копита його «кремінь лупають, церкву мурують, мурують її з трьома верхо-ма, двома віконці: в одно віконце сонце сходить, в друге віконце — місяць заходить...» Ще одна колядка, яка має численні варіянти, оповідає про молодого Іванка: з великим військом вирушає Іванко брати місто (Львів. Кам'янець, Вишгород тошо), щоб здобути собі дівчину—молоду. Таким самим характером визначаються й щедрівки, що їх співають з Нового року та які мають в собі побажання врожаю на майбутнє літо. Але найяскравішим щодо останнього є звичай засівання: хлопчики иа Новий рік, як встане сонце, ідуть по хатах та обсипають усіх збіжжям, промовляючи: «Роди, Боже, жито, пшеницю, всяку пашницю, на щастя, на здоров'я, на нове літо». Але ще краще висловлює те саме посипальна пісня: «Ходить Ілля на весілля, носить тугу житяную: де замахне, жито росте... Роди, Боже, жито, пшеницю...» тощо.
Дуже можливо, що ці останні обряди перенесено на початок Нового суспільного року, І січня, з березня, коли святкували Новий рік давніше. Наприкінці березня та в квітні святкують уже й Великдень, що поділяє свій соняшний характер з днем святого Юрія, 23 квітня. Вже за тиждень до Великодня, у Вербну неділю, хлопці рано приносять з церкви вербу та б'ють нею усіх присутніх, особливо тих, що сплять ще, примовляючи: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень — Великдень. Будь здоров, як вода, а зелений, як верба, а багатий, як земля». На Великдень, згідно з загальнопоширеним повір’ям, сонце грає, цебто в час свого сходу то здіймається, то спускається за обрій; тому багато є людей, особливо дітей, що дбають не проспати цієї хвилиии. А після розговін кожний хазяїн клопочеться вилізти на дзвіницю та подзвонити, щоб мати добрий урожай гречки. Ритуальні страви на Україні на Великдень становлять: паски, цебто круглий пшеничний хліб, печене порося, ковбаса, сир та особливо крашанки, цебто обарвлені яйця ріжних барв, особливо червоні, ці яйця не мають безпосереднього христіянського характеру, але зв'язані з ним певними переказами При взаємних поздоровленнях обмінюються крашанками, але ще частіше писанками, що мають особливий етнографічний »інтерес як способом свого прнготовання, так і візерунками, якими вони розмальовані Розмальовування цих яєць робиться способом, що його вживають на півдні Індії, а особливо на островах Зондського архнпелагу, щоб робити візерунки на тканинах, а саме: на ті місця, що
