Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

В основі цих уявлень лежить, явна річ, загальна ідея про можливість перетворення, шо Тї головним огнищем була, мабуть, Індія. Під назвою лі-кантропії це вірування існувало вже у народів класичної старовини. На Україні, як це видно зі слів Геродота про невірів та з «Слова о полку Ігореві», вірування про вовкулаків було відоме з глибокої старовини й утрималося й досі,— явна річ, більше в формі легенд, та й то не дуже численних. Згідно з сучасним народним розумінням, вовкулаками стають люде, що їх покарано таким способом за ріжні гріхи, головно за порушення сексуального утримання напередодні свят. Вовкулаки живуть у лісі разом із справжніми вовками та, як і вони, нападають на домашню худобу, але не їдять її, а тільки душать. Коли розірвати мотузочок, що майже завше висить на шиї у вовкулака, то він зараз же знов стає людиною. В инших слав’янських країнах скрізь зустрічаємо такі самі вірування про вовкулаків, але вони не завше однакові: у сербів вукодлака сплутують з упирем, у великоросів уявлення про нього майже зовсім заникло та сплуталось з загальним розумінням перевертня.

Переходячи далі до українських вірувань у надприродні істоти, мн мусимо передусім признатись, що з причини надзвичайної рухливости, або, коли можна так висловитись, незвичайної заразливости цих вірувань, порівнююча етнографія, здається, й досі не може сказати нічого позитивного щодо ріжни-ці уявлень про надприродні істоти у ріжних народів. Тут, мабуть, більше, ніж деинде, треба зважати на історію цивілізації, щоб не приймати за етнічні ріжниці тільки ріжницю рівня культури. Приписуючи нечистому духові — діяволові — свої власні, найнегативніші якості в якомога прибільшеній формі, кожний нарід неминуче мусів надавати йому свій оригінальний характер, але потім, коли народи більше зблизились, легенди про чортів змішались та прибрали цілком міжнародний характер, 3 другого боку, страх первісних дикунів перед нечистою силою в міру підвищення культури поволі зменшувався, і чорт із страшної, трагічної істоти почав перетворюватись у щось білып-менш комічне. Ксав’е Марм'є знаходить, що сучасні легенди «не малюють чорта в такому страшному вигляді, який Йому надавали колись. Lie нже не той могутній дух, що колись панував над безоднею та, в своїх гордощах скинутого янгола, повставав проти самого бога; це — нещасний бідолаха, що з великими труднощами заселює свої володіння скількома заблудли-ми душами, що волочиться по всіх затулках, щоб підстерегти жінку, що забула помолитись, або чоловіка, іцо впав у розпуку... Це — створіння жалісне, недогадливе, що постійно пошивається в дурні...» Ця характеристика вичерпуе все те, що можна сказати й про українського чорта. В легендах про нього, між иншим, дуже численних, що здобіль наповнюють наші збірники, чорт на кожному кроці опиняється в комічному становищі, його завше обдурюють якнайнехитрішим способом.

Український чорт, так само як і його західноєвропейські товариші, відповідно недавнього походження, і уявлення про нього тісно зв’язані з біблейськими та середньовічними розуміннями, головно західноєвропейськими, а в багатьох рисах і з болгарськими, особливо апокрифічними. Це виявляється зразу в українських народних оповіданнях про походження чортів. З одних оповідань виходить, що чорт Існував ше до створення світу: «тоді, коли ще нічого не було, крім бога, бог, ходячи по водах, побачив у піні чорта», звільнив його звідти та взяв із собою; а з других — виходить, що бог знайшов чорта, як той пищав знову-таки в морській піні, знайшов його «тлумаком», цебто чорт мав тільки самий тулуб, без рук та без ніг...; в третіх — що чорта просто створив бог, але все ж таки з морської піни, В усіх випадках чорт бере участь у творчій чинності бога, виконуючи його доручення, але він завше робить це несовісно та дбаючи тільки одержати на всьому користь для себе.

Множаться чорти так само, як і люде; вони родяться, женяться, але не вмирають, коли їх не поб’є сила божа. Є, однак, ще й кнший спосіб розмножування чортів, найпродуктивніший: коли чорт миє руки та струсить з них воду назад себе, то з кожної краплі народжується чортеня. З деяких оповідань виходить, що це буває й тоді, коли це роблять жиди. Живуть чорти в порожніх млинах, в руїнах, по глибоких ярах, в кущах бузини, в очеретах, у болотах, в лісах та на полях,.. Зверхній вигляд чортів дуже ріжний: одні описують чортів як щось чорне та волохате; инші кажуть, що чорт, «як чоловік, чорної краски, з лиличими крилами (крнла кажана) та з ріжками на голові». Иноді ці ріжки прикриті брилем л широкими крисами,— морда собача, хвіст гачком, пазурі на руках та на ногах. На Волині чорта уявляють собі у вигляді людини невеликого зросту, чорного, з собачими, цапиними або курячими ногами, морда в нього широка, ніс довгий та гачкуватий, очі, як розпалені жарини, роги — баранячі або цапині, волосся чорне, руки довгі, з довгими лазурями; одяг на ньому німецького крою, найчастіше фрак, капелюх — високий. В цих описах зверхнього вигляду чортів не тяжко вгледіти ознаки уявлень дуже ріжних епох, починаючи з класичної старовини (роги, козині ноги, хвіст, вогняні очі та инші атрибути поганських богів) і кінчаючи комічними для слав'янина, гачкуватим носом, довгими руками, капелюхом та фраком німця. Кати чорт прибирає людський вигляд, то він цілком подібний до людини, тільки ззаду у нього висять тельбухи... Але чорти можуть прибирати й усі ннші форми; вони перекидаються дитиною, паном, жінкою, вівцею, цапом, півнем, ріжними иншими тваринами, крім звичайної собаки, бо псів вони не люблять... В деяких легендах, однак, чорти з'являються иноді у вигляді білого хорта. Чорт може також прибирати й форми ріжних неживих річей: колеса, клубка, хмари, вихоря тощо, а також він уміє робитись невидким, розсипатися з гомоном та реготом...

Те, що ми сказали про народне розуміння чортів, характеризує також І всю їхню чинність. На Україні — це не могутній дух, здатний вчинити якесь грандіозне лнхо; це просто істота, що змагає безнастанно тільки до того, щоб зробити якусь капость всім і кожному зокрема, починаючи з бога, що його творові він наплював у груди, та кінчаючи останньою людиною. Чорт використовує кожну найменшу недбалість чи людську слабість, щоб зробити яку-будь капость,— саме капость, а не поважну шкоду, що на неї йому бракує сили. Чорти можуть затягти людину в болото, всадити їй в рот замісць люльки шматок кизяку, дати замісць грошей купу черепків, порвати одежу, посварити з родичами та з