Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

мають лишитись небарвлені та не підлягають подвійному обарв-ленню, наводять розтоплений віск, а потім ті речі, що їх хтять фарбувати, кладуть послідовно в ріжні фарби. Для наведення воску вживають дуже примітивний прилад: це невеличка паличка, що до її розщепленого кінця вставлено маленьку рурочку, скрученнй шматок бляхи чи тонкої аркушевої міді. Цю рурочку майстериця вмочує в розтоплений віск в маленькому горщичку й потім «пише> нею на яйці. В ріжних місцевостях України писанки мають свій особливий характер, що в цілому відповідає тому, що мн бачили вже на вишивках тощо, а саме: у північній смузі писанки одзначаються бідністю обарвлення (червона барва на білій) та геометричним візерунком, у середній смузі — візерунок переважно рослинний та яскравіший; а в пів денній смузі писанки відзначаються видатною поліхромією та ріжнома-нітністю малюнка, часто дуже архаїчного, що нагадує за перші століття христіянства, як наприклад, малюнок рибн (анаграма Христа), півників, церков, а особливо грецького хреста у безлічі варіяцій. що зустрічаються переважно у гуцулів.

Великодні свята закінчуються поминанням мертвих молитвами і головним чином ритуальною тризною «на гробках». В могильні гробки закопують яйця та шкаралущу од з’їджених яєць, кості з'їджених тварин, свячену сіль тощо; виливають потім на могилу чарку горілки, примовляючи: «їжте, пийте і нас, грішних, споминайте». Часом цокають крашанками об могильний хрест, надбивають їх. а потім віддають старцям. Крім того, в деяких місцевостях існує ще звичай обносити шкаралущу великодніх яєць на річку та пускати її по воді, в певній надії, шо вона попливе до далекої країни, де живуть рахма-ни (брахмани, цебто Індуси), які не знають, коли настає Великдень, та святкують його тоді, коли до них припливе шкаралуща крашанок з України (Рахманський Великдень).

Напередодні Юрія (23 квітня), що його свято належить також до со-няшного культу, у деяких місцевостях лагодять Лялю. Вибравши найкращу серед себе, дівчата оздобляють II шию, груди, руки й ноги ріжним зіллям, а на голову вдягають вінок з квітів. У такому вбранню садовлять її на дернову лавку, куди ставлять також глечик з молоком, сир, масло тощо, а до ніг кладуть кілька вінків з свіжого зілля. Потім навкруги цієї Лялі починають коловий танок, що йде в супроводі пісень. Нарешті і частуються, а Ляля роздає вінки всім присутнім. Де-не-де вінки несуть до води, ставлять на них запалені свічки та пускають їх за водою.

В самий день святого Юрія всі обряди мають наявний скотарсько-хліборобський характер. Зрання духовенство йде хресним ходом «на жита»: служать молебні, поле скроплюють свяченою водою,— а потім усі сідають на землі, їдять рештки великодньої страви, п’ючи при тому горілку та знову-таки примовляючи сакраментальну формулу: «Роди, Боже, жито, пшеницю, всяку пашницю». Худобу ще зі сходом сонця виганяють в поле «на Юр’єву

росу», бо святий Юрій одчиняє даним йому од Бога ключем землю та наказує їй родити рослини, а тому й худоба, наївшись трави з Юр’євою росою, стає міцна та тучна. Але в инших місцевостях цього дня худобу зовсім не виганяють у поле, бо бояться вовків, що їх протектором, як відомо, € святий Юрій: «Вовк — Юркові собака...»

Починаючи з Юр'євого дня, набирають повної сили весняні пісні — веснянки чи гаївки, що їх супроводять ріжноманітні игри, які мають дуже виразний весняний характер. Ці игри та пісні розглянемо в статті про українську народну словесність.

Поворіт сонця на зиму святкують уночі напередодні свята народження Івана Хрестителя, або, по-народному, Івана Купала (24 червня). Тепер ми, явна річ, дуже далекі од тих часів, коли «в навечеріе дня Предотечева мужам і отрокам бываху великое прельщеніе, замужним женщинам — безза-конное оскверненіе и дѣвам растлѣніе». Од старовинних купальських «иг-рищ» зосталося вже мало чого, і сучасні купальські обряди зводяться до того, що в цей день зрання дівчата ідуть в ліс чи в поле збирати квіти й трави, в'ють з них вінки та, вибравши одну гарну дівчину, ведуть її в ліс і садовлять у яму, повну вінків. Ця дівчина, що дістає ім’я <гКупайло», з зав’язаними очима роздає вінки дівчатам, що танцюють навколо неї та гадають на вінках про свою долю. В инших місцевостях ставлять Морену у вигляді ляльки з соломи, кропиви, а найчастіше — з чорнокльону, прикрашають її вінками, стрічками тощо та прив’язують до чого-будь в лісі. Крім того, роблять ще иноді другу ляльку — «Купайла» — та ставлять її коло Морени; після того танцюють навколо їх та плигають через розкладений близько вогонь; замісць вогню кладуть часом купу кропиви. Одночасно, явна річ, співають ритуальних пісень, що мають також весільний характер. Геть частіше, однак, вже обмежуються тим, що розкладають вогонь та плигають через нього парами — парубки та дівчата. Часом також у цей день пускають на воду вінки з свічками, і та свічка, що погасне раніше, ніж у инших, віщує власнику її нещастя в шлюбі. Зі святом Купайла зв'язано багато вірувань, що можна здобути цвіт папороті, а також що зібрані в цей день цілющі трави мають особливу силу, тому в цей день знахоркн запасаються чародійними травами на цілий рік. Свято Ярина, що Його святкували перед пушенням на Петрівку,— між нншим, і на Вороніжчині,— звернуло на себе особливу увагу духовенства і, мабуть, цілком зникло на, Україні. Взагалі рокові обряди втратили дуже багато свого значення на Україні і являють тепер собою рідкі, але зате дорогоцінні останки минулого.

Р о д и л ь н і обряди порівнюючи не такі численні та далеко не такі цікаві, як рокові, і зводяться до змагання надати дуже простим, в суті, вчинкам характер особливої важливостн та урочистости. Обряди ці починаються ше до народження дитини з запросим баби, яка не може бути родичкою. Посилають звичайно чоловіка породіллі або кого-небудь иишого з членів родини, але конче з хлібом. Запрошена жінка не має права відмовитись; вона мусить і собі взяти хліб та, ввійшовши до хати породіллі, зробити тридцять поклонів перед образами та прочитати таку молитву, що дуже близька до закляття: «Куди ти, молодице, йдеш? Іду, Господи, до роду. Критії горн, розкотітеся. Господні голоси, розійдітеся... Як младенець — сідай на коня, а младе-ниця берись до гребеня»,

Коли народний ідуть добре, то жадних обрядів, здається, не виконують, а коли вони відбуваються з труднощами, то для полегшення їх беруться до ріжиих засобів, починаючи з медичних (б’ють п’ятами об поріг, викликають нуду та блювання, примушують іюрсщіллю плигати і навіть перевертають її догори ногами) та кінчаючи містичними, що засновані здебільшого