Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

мерці з'являються до живих людей, щоб нага дати їм про яку-нсбудь недбалість, як-от невідправления панахид тощо; коли їх бажання виконано, вони більше не з'являються. Доля самовбивців, утоплених тощо геть гірша: вони зречені на вічне блукання навколо своїх могил чи місця своєї смерти. Потоплі під час купання дівчата, а за другими, безперечно пізнішими варіянтами вмерлі нехрещені діти,- перетворюються в мавок, або русалок. Загально відомі вірування, або, краще сказати, поетичні уявлення про мавок, повніші та колорнтніші на Україні, ніж у Велико росії, являють і собі тільки спадщину од класичних народів, греків та рим лян, хоч і в дуже оригінальному засвоєнню та переробці, та давно вже належать до ділянки фольклору До тої самої ділянки належать і відомі легенди про упирів, що дуже ще недавно на Україні являли собою одне з иайтемні ших вірувань, вийшовши з оповідань про вампірів — тварин з породи кажанів, що живуть у тропічних країнах Нового Світу та ссуть кров инших тва рин, а иноді й людей; ці вірування, перетворивши вампірів у мерців, які встають з могил ссати кров у живих людей, поширились по цілій Європі, а особливо, як кажуть, в Греції, Хорватії, Моравії, Угорщині та Польщі, звідки вони перейшли на Україну, спричинивши велику кількість судових процесів та безліч легенд. В західній Європі чинність вампірів припинялась, коли інкримінованого мерця виймали з могили, одтинали йому голову та палили; на Україні до цього випадку пристосували той самий осиковий кілок, що вийшов такий корисний і для заспокоєння волоцюг-мерців взагалі; а крім того, в могилу кидали жменю маку, бо тоді, не перерахувавши всіх макових зерен, упир не міг вийти з могили.

Щодо живих людей, то їм українські вірування, принаймні сучасні, не надають жадних надприродних сил чи здібностей. Єдиний виняток щодо цього становлять тільки відьми та вовкулаки. Відьми — це звичайні жінки, але з деякими надприродними властивостями, що спрямовані тільки на тс, щоб творити людям всяке лихо в тій чи иншій формі. Звичайна і, так би мовити, спеціяльна їхня праця — це здоювати молоко у чужих корів; притому деякі відьми, а саме — родимі відьми, що мають на відзнаку неве лнчкнй хвіст, можуть доїти й здаля, провертівши тільки для цього де-небудь дірку та після ріжних нашептів заткнувши її чопиком; після того скоро тільки відьма вийме чопика, як через дірку й поллється молоко з тої корови, яку вона собі призначила в думках; а щодо відьом вивчених, які хвостів не мають, то вони ходять до корів з дійницею. І одні й другі відьми можуть перекидатись ріжними тваринами, а навіть і неживими річами. Вони мають вплив на погоду, можуть затримувати дощ та насилати таким способом посуху; своїм чаруванням вони можуть спричинитись до ріжного лиха, хороби і навіть смерти, завиваючи для цього ріжні закрутки (завої, заломи тощо) на полі; роблять навіть спроби вкрасти з неба місяць та саме сонце, утворюючи загьму цих світил. Відьми можуть літати в повітрі дуже далеко, вилітаючи невідмінно через комин иа коті або на якійсь иншій тварині, а найчастіше просто на вінику. Для цього вони варять якусь магічну течу та мастяться нею, явна річ, цілком голі. Звичайною метою такого лету буває вершок Лисої горн біля КиТва, де збираються відьми з усіх сторін на танці та розгульне бенкетування; германські відьми з тою самою мстою збираються на вершку Блоксберга (Брокена). Т^к само, як і упирі, відьми можуть вставати з могили, особливо для того, щоб за якісь кривди, що вони зазнали за життя, мститися на людях, ссучи Їхню кров. На одному з таких оповідань збудована, як відомо, ціла чудова фабула повісти Гоголя «Вій*.

Віра в існування відьом, крім України, поширена у поляків та германських народів, але, здається, П зовсім немае у латинських народів. Походження цього вірування через те дуже загадкове, хоч, мабуть, і можна було б вважати за вказівку щодо цього два зауваження, а саме: одне у de Ches-пеі’я, в Dictionnaire de superstitions (Collect. Migne), про те, що н Індустані часом обвинувачували старих жінок в чаруванні і для спроби кидали їх в мішках у воду, а коли вони випливали, то їх палили; друге — у Wuttke про те, що за відьом в Німеччині вважали головно циганок. На жаль, у цих вказівках нема жадних подробиць (крім спроби водою, яку, однак, зовсім не можна вважати спеціальною тільки лля відьом), які з'ясовували б, чи цих старих індуських жінок та циганок вважали справді за відьом чи за чарівниць? Ріжннця між цими двома розуміннями дуже сутня, бо відьом ніяк не слід плутати не тільки з українськими знахорками чи ворожками, але й з великоруськими чи иншими чарівницями (sorcières, Zauberinnen), що не літають ні на Блоксберг, ані на Лису гору, не мають хвостів, не спеціялізова-ні на доєнні корів, які лік>ють од хороб га взагалі, чинячи иноді н зло, роблять разом із тим людям фіктивні чи дійсні послуги, чого ніколи не роблять відьми. Ця ріжннця, однак, Існує зовсім не у всіх народів, у яких ми зустрічаємо вірування у відьом, і ця обставина, мабуть, також може служити одною з вказівок для з'ясування походження цих вірувань. В найдетальиішому та найчистішому вигляді розуміння відьмн Існує тільки у германських та у деяких слав'янськнх народів, що мають для того й відповідні вірування; при тому ці вірування, як і саме розуміння, існують відповідно дуже недавно; а в латинських та східніх народів цих розумінь, здається, немає, а коли вони А єсть там, то в дуже затертому та обезбарвленому вигляді, змішуючись з розумінними ворожок, чародіїв тощо, як, напр., у романських народів. Серед слав'ян відьмн відомі головно у поляків та в українців, і дуже можливо, що поляки та українці запозичили їх з Німеччини У великоросів слово відьма хоч і відоме, але його майже завше супроводить епітет: київська. Подібність між чарівницями та відьмами й сплутування цих двох розумінь у багатьох народів вказують,— як це можна припускати,— на те. шо відповідно нове розуміння відьми занесли, мабуть, справді цигане з Індії; маючи в собі як головну ознаку відьмн доєння корів і, можливо, затримування дощу, воно в західній Європі змішалося з розуміннями чарівництва, що існували гам уже раніше. Це сталось не у всіх народів, а передусім у германшв, а потім і в деяких инших, у тому числі і в українців.

Уявлення про вовкулаків, цебто про людей, що мають здатність навмисне, а иноді й проти своєї ваті, перевертатися тимчасово вовками,—