Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

кілька рядів дрібними цвяшками з мідними головками. Жінки, а в будні й чоловіки, носять замісць тобівки дзьобню чи дзьобеньку, цебто торбинку, пошиту з вовняної, звичайно картатої, матерії, часом з ріжнимн нашивними оздобами. А раніше, поки австрійський уряд чи скорше польська адміністрація не заборонила носити зброю, вони ходили з пістолями за поясом та носили через плече кубок, цебто дерев'яну пороховницю напівкуляетої форми; ії округла поверхня дуже гарно оздоблена інкрустаціями з мідних пластинок, слонової кости, перламутру тощо; часом пороховпицю робили з розвиллн оленячих рогів, оздоблених різьбою, тощо.

Всі ці речі починають потрохи зникати, як і взагалі вся українська одежа. Почасти це виходить з причин чисто економічних, що ведуть до якнайдешевшої одежі, а наслідком цього і до фабричного виробу її, а почасти також під впливом міської та фабричної моди. В багатьох селах України, особливо на півдні, вже нерідко можна бачити парубків у кольорових сорочках, навіть чорної барвн, з косим коміром, в студентських козирках і, явна річ, у «спін-жаках» та калошах поверх намащених чобіт...

Поглянувши тепер на українську одежу загалом, ми, здається, можемо не сумніватися в тому, що вона, дарма що форми її взагалі несталі та що повстали досить великі зміни її на Україні, все-таки заховала в собі досить багато архаїчности Ці архаїчні форми, що трапляються найчастіше в жіночій одежі, помітні головно в північній смузі нашої країни та в деяких місцевостях Галичини; вони в значній мірі спільні для всіх слав’инських народів (біле вкриття голови у жінок, кептарі та лейбики, сердаки та свити з «вусами», запаски та плахти, барва та крон сорочок, способи їх ношення тощо). З-поміж сусідніх впливів на українському одягу відбилися, мабуть, найбільше впливи східні, зокрема іранські; а з західніх — явна річ, вплив польський, що одночасно заводив і західньоєвропснські форми одягу. Але що ці впливи не були все-таки досить сильні, щоб цілком змінити основний характер української одежі, то вони ввійшли тільки як фактори до її природної еволюції, досить близької до еволюції одягу південних та південно-західніх слав'яи. Ми не підемо так далеко, як небіжчик Головацький, який казав про одежу карпатських русинів, що вона «передалась буковинським та семнго-родським румунам» та що «сліди її єсть у болгар, сербів та хорватів»; але мусимо визнати, що взагалі українці й щодо одягу наближаються найбільше до південних та почасти південно-західніх слав’ян.

10. Вірування 21

У розуміннях українського народу, як і в розуміннях инших народів, що не підлягли ще остаточно шкільному впливу, заховалось багато пережитків колишніх вірувань, цебто переконань, які склалися не емпіричним шляхом, а на підставі здогадів та припущень, що стосуються головно до тих ділянок, що їх пізнання досягають люде дуже поволі та з великими труднощами.

Заступаючи знання, нірування тримаються дуже вперто, зміняючись, однак, протягом часу та легко вбираючи в себе нові елементи, що бувають занесені ззовні В залежності від цього вірування заховують в собі цілі наверствуваннн ріжннх культур та впливів, що серед ннх розібратись часом буває гяжко в найвищій мірі, а коли це н можливо, то тільки йдучи шляхом

довгого та уважного порівнюючого вивчання. Українські вірування знаходяться саме в такому стані, а до того ще й саме вивчення їх провадили досі без жадної системи, їх постійно плутали або з фольклором, або з народним календарем, а то ще з народною медициною тощо, та переплутували одне з одним, наслідком неясности основних підстав історії релігій взагалі.

Коли сліди грубого фетишизму в українських віруваннях встигли вже стертися майже цілком, то слідів анімізму та антропоморфізму в них є ще вдосталь. Дуже багато в них також і пережитків старовинних, переважно ще індоєвропейських вірувань та культів. Сюди належать, наприклад, майже всі вірування, що стосуються до сил та явищ природи, до деяких тварин та ріжних надприродних істот; сюди належать також і ті акти чину, що випливають із цих вірувань та які становлять, головно, старовинні частини обрядів. Особливо оригінального та спеціяльного українського в них або немає майже нічого, або єсть дуже мало, тим більше, що дуже значна кількість пізніших вірувань або залежних від них актів чину встигли проникнути на Україну, почасти через посередництво ріжних космографій, азбуковників, бестіаріїв та иншої середньовічної літератури, а почасти способом ізустних запозичень. Такі, наприклад, забобони щодо тяжких днів на тижні, ріжних прикмет; сюди також належать: зав'язування вузликів, певні способи гадання та чарування, дуже багато формул заклинання тощо. Скільки-будь детальний огляд усіх українських вірувань у цій статті, явна річ, не є можливий, і нам поневолі прийдеться обмежитися найбільш цікавими їх категоріями, виділяючи при тому по змозі все, що стосується не стільки до вірувань,, скільки до ізустної народної словесности, яка знайде собі місце у главі про український фольклор. Але що вірування перетворюються на кожному кроці в міфи й легенди, то нам, ясна річ, не можна буде не звертатися до цих останніх, щоб відтворити останки колишніх вірувань або принаймні розв'язати питання про їх походження.

Саме такий випадок стає перед нами, коли тільки ми почнемо наш огляд

українських вірувань з питання про космогонічні уявлення нашого народу. У матеріялах, що ми їх маємо, ми не знаходимо ні прямої одповіди на це питання, ні яких-будь вказівок на старіші вірування, що існували за часів ще дохристіянських; ми маємо лише кілька варіянтів української легенди про те. як бог, задумавши створити світ, послав чорта на дно моря, щоб той дістав звідти трохи землі. В далеко повнішій редакції ми знаходимо цю саму легенду у болгарів, і це приводить нас до її первісного джерела — до науки маніхеїв, з якої цілком стертий вже філософський дуалізм та зосталась тільки до наївности проста, хоч і цікава фабула. Так само джерелом космогонічних уявлень в українських віруваннях стала відома книжка візантійського письменника Косьми Індікоплова: в