Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

гудзики, їх носять на Україні там, де носять і старовинну сорочку, шо її випускають наверх штанів; і 2) штани широкі, «до очкура», цебто без пояса, але з заложеннм верхнім краєм та зашитим у формі широкого рубця, куди всередину протягають шнурок чи ремінь, що стягує штани та не дає їм спадати додолу; ці штани носять там, де носять сорочки «степового», цебто східнього типу. Ця класифікація Чубинського загалом справна, але тільки поки мова про широкість чи вузькість штанів; вона зовсім несправна щодо вживання очкура та паска. Розглядаючи штанн в колекціях Етногр. Від. Р Музею !мп, Олександра III, зібрані майже з усіх місцевостей України, ми могли переконатись, шо вживання очкура зовсім не зв'язане з широкістю штанів і що в усіх північних місцевостях України, цебто в північних повітах Чернигівщини. на волинському Поліссі та в багатьох місцевостях Галичини, де сорочка заховала свій старовинний крій та спосіб ношення (навипуск), штанн бувають звичайно вузькі, але на очкурі. Беручи на увагу існування у Великоросі! штанів, що тримаються на затягуванні чи «на гаш ннкЬ», та значне поширення штанів з очкуром у Сербії, Чорногорії тощо, не забуваючи з другого боку за близький зв'язок штанів з пояском щодо по ходження, ми схиляємося до припущення, що первісною формою слав'ян* ських, а значить і українських штанів були якраз штани до очкура. Щодо штанів до паска, цебто з пришитим до них пояском, що його застьобують на гудзик чи на гачок, то це форма пізніша, яка повстала з уживання на штани не полотна, а якого-небудь иишого матеріялу; цю форму запозичили ми вже з західньої Європи. А щодо східнього впливу, то він виявився в формі українських штанів найбільше у збільшенню їх ширини, а потім почасти й у • зміні їх матеріялу (у козаків), а почасти й у зміні їхнього крою. В цій статті ми зовсім позбавлені змоги входити в подробиці щодо крою штанів; мн не можемо також дати туг потрібної кількості» малюнків, тому ми мусимо обмежитись лише згадкою за те, що широкі лівобережні, особливо старовинні козацькі штанн з їх чотирьохкутннмн вставками, що утворюють мішок, який об’єднує дві рівних штанини,— дуже близькі до такої самої одежі лаків, чеченців та »інших кавказьких народів, а з другого боку — до штанів болга-рів та почасти й сербів Майже те саме можна сказати й за лівобережні штанн полтавські та за широкі галицькі штани (Поділля), бо ж вони відзначаються од попередніх штанів тим, що в них штанини з'єднані трохи під кутом і все-таки мають вигляд двох трикутників або двох клинів, що заповнюють собою кут між двома штанинами, цей спосіб крою трапляється також на Кавказі, наприклад, серед населення Гунибської округи. Дуже близькі до цих штанів І штанн до очкура північноукраїнського Полісся (північна Чернигівщина та північна Волинь), але вони там геть вужчі. На цих штанах ми досить ясно можемо побачити й перехід од очкура до паска, що залежав, певне, від зміни матеріялу. шо з нього шили штанн. В тій самій місцевості, наприклад, на півночі Волині, мн бачимо, що полотняні штани пошиті до очкура, а такі самі суконні штани пошиті вже до паска,— най-певніше, тому, що сукно утворило б при очкурі надто тяжкі та незграбні складки, які до того ще й вимагали б дуже багато матеріялу. У лемків трапляється цікава форма штанів, шо являє собою компроміс очкура з паском:

ремінь обходить навколо верхнього краю штанів, але його протягають не в рубець, а в пришиті для того особливі петельки. У сербів та у чорногорців існують штани, дуже близькі формою до зазначених лемківських. У лемків також зустрічаємо ще один спосіб уникнути утворення згаданих складок: це трикутні, а навіть і чотирьохкутні вирізи вгорі на штанах, вони нагадують иноді німецький гульф, але без гудзиків, та тримаються на спільному реміні. Отже, деякі очкуриі штани, так само як і північні штани до паска, наближаються до західньоевропейського крою.

Штани на Україні найчастіше шиють з простого грубого полотна; з нього часто для цього роблять пейстрю, цебто набойку, переводячи з різьбленої дошки на полотно олійною фарбою візерунок у вигляді вузеньких продовжних смужок синьої або чорної барви; заможніші люде часом шиють собі штани з китайки або з сірого черкасину. За штани козацьких часів з тонких сукон або з шовкових тканин, явна річ, нема вже тепер і згадки. До числа особливостей гуцульських штанів, шо їх шиють майже завше з червоного, рідше синього, сукна, треба додати ше вишивання яскраво-жовтими або зеленими вовняними нитками на внутрішньому боці нижнього краю штанини, що його завше загортають догори,— оздоба, що, здається, трапляється ше тільки у хевсурів.

Такими самими візерунками, що й на штанах, вишивають гуцули й краї своїх онуч із червоного сукна та капців, цебто також червоних суконнин коротких чоловічих панчох. Подібну, спільну з кавказькими народами І з пів-денними слав’янами, рису гуцульського костюма спостерігаємо і на пончо хах, що їх плетуть з барвистої вовни з дуже яскравими та складними візе рунками.

Взуття чоловіків на Україні майже нічим не відріжняється од жіночого, і тому нам не треба його окремо описувати Чоловіки, так само як і жінки, тільки в дуже небагатьох місцевостях носять личаки; геть частіше, особливо літом, носять постоли та майже скрізь, особливо зимою, ходять в чоботях, які якщо й відзначаються чим від жіночих, то хіба що не такою старанністю виробу та почасти матеріялом, бо одночасно з тим, як вищі стани перестали носити національний костюм, чоловіки перестали носити й кольорові сап'янці. Вийшли також із ужитку й підвісні підковки, а звичайні підковки щільно прибивають до каблуків і косять їх і тепер, так само як і колись.

Инші приналежності чоловічої одежі

Ціпки, топірці, тобівки, дзьобні, кубки тощо. Конечною приналежністю кожного жонатого чоловіка, хазяїна, чи газди, е ціпок, цебто звичайна палиця, вирізана з ліщини або з молодого дубця. Палиця ця дуже проста, звичайно не загнута; її ніколи не фарбують, але деякі охочі до палиць оздоблюють її візерунками, вирізаними на корі. У гуцулів замісць палиці вживають топірець, що має на верхньому кінці насаджену невеличку, найчастіше мідну сокирку, оздоблену часом більш-менш мистецькою різьбою. Останніми часами мідні сокирки заміняють часто на дерев’яні з ріжннмн інкрустаціями Крім топірців, у гуцулів уживають також оздоблені палиці, але їх носять самі тільки замужні жінкн. Тобівка — це невеличка шкуратяна торбинка; з одного боку на ній мідна тиснена бляха або понабивані мідні цвяшки; її носять через плече на реміні, що також обсаджений в