Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
Виняток із зазначених форм української сорочки складають оригінальні сорочки лемків, з безліччю зборок навколо коміра, на грудях та на спині, з розрізом не спереду, як то буває звичайно, а ззаду, на спнні (табл. XIII, g). Подібні сорочки, як ми вже згадували, носять там і жінки, тільки розріз в жіночих сорочках роблять не на спнні, а збоку, копо лівого плеча.
б) Одежа нижньої половими тіла.
І Зверхня поясна одежа. Пояс. Пояс у чоловічому костюмі грав, безперечно, далеко важливішу ролю, ніж у жіночому. Щодо чоловічих доісторичних поясів, то ми про них знаємо так само мало, як і про жіночі, але є багато вказівок, шо принаймні вищі стани суспільства,— а між ними і військовий стан, мали вже нерідко й метальові пояси чужоземного виробу.
1 Загалом дитячі сорочки такі самі, як і а дорослих, але вони значно довші. В одному, наприклад, селі Бердичівського повіту на Київщині (с Сопин) нам довелось бачити більш як ЗО літ тому дитячу сорочку «з книшами», цебто з ромбічними візерунками на грудях та на спині.
а прості люде задовольнялись шкуратяними поясами, що Тх залізні та бронзові пряжки трапляються І в деренлянських і в сіверянських похоронах. Те саме ми бачимо і за князівських часів, коли, певне, починається вже й вживання бавовняних поясів. Східні впливи, що попередили козацьку добу української Історії та були й за її часів, принесли з собою й ріжнобарвні коштовні пояси з шовкових тканин, що їх постачання зі Сходу не припинялось до кінця ХѴШ століття. Автор відомих «Денних Записок» Я. Маркович доручав своїм людям купити для нього в Персії «поясів сутих два», а в другому місці згадує за купівлю «хлопцям на пояси павистої тканини». Під впливом моди на східні пояси в Слуцькому, а потім і по инших містах засновані були, з ініціативи польських панів, цілі фабрики східніх поясів (persiar-піе). На цих виробах трапляються й російські тавра, які вказують на те, що ці пояси мали збут і серед українських козаків; цей факт підтверджений також присутністю таких поясів у колекціях українських історичних річей, як, наприклад, в Музеї В. В. Тарновського в Чернигові тощо; в XIX столітті у козаків були ще сильно поширені так звані каламайкові пояси з особливої тканини, шо виробляли її спеиіяльно для цих поясів. Ми згадували за бавовняні їх наподоблення; на місце цих поясів прийшли, нарешті, вовняні пояси червоної, зеленої, рідше синьої барви, що їх носять і тепер. Говорячи за пояси, не можна не згадаїи за старовинні чумацькі череси и формі довгого та вузького замшевого мішка з пряжкою на одному кінці та ремінцем на другому та ше за сучасні, також шкуратяні, хоч уже й «юхтові» пояси од 20-ти до 30-ти, а то й більше сантиметрів завширшки, з кількома кишенями та 5-ма чи 6-ма защеиками, в формі ремінців з пряжками; їх і тепер носить майже все населення Карпатів, а особливо бойки та гуцули. На Волині, а також І в Галичині, в дуже великому вжитку значно вужчі пояси з кількома додатковими ремінцями, які звичайно обсаджені мідними гудзиками; до них причеплена калитка чи гаманець з причандалами для паління тощо.
Шгани (перське іштан), гачі. спогіні, шаровари (baQußci&ta. ooQußa t»a), ногавиці (?). Питання про нижню поясну чоловічу одежу, здається, найтяжче в цілій етнографії як українського, так і взагалі слав’янського костюма Назви цієї частини одягу у ріжних слав’янських народів неоднакові і навіть не завше славяиські. За найпоширенішу з-поміж цих назв, здається, треба визнати назву гачі, шо трапляється у сербів, чехів, українців І, мабуть, у поляків (gaci) та у великоросів (переховалося таке слово—гашник), а назви такі, як сподні, порти — у карпатських українців, портяниці. хоч І слав'янські, але не спеціяльні, бо стосуються або до одягу взагалі, або до його матеріялу. На території сучасної України штани, безперечно, були відомі ще за доісторичних часів, наприклад, у скнфів, не кажучи вже про азійські народи, що заселювали її пізніше. Найраніші історичні згадки за цю одежу ми знаходимо в VI столітті у Прокопія, а далі, вже ясніші, в XI столітті в київських та в чеських хроніках. Але ці згадки дають нам тільки право відкинути всякий сумнів щодо ТОГО, чи історичні часи застали вже слав ян у штанях. Чи були вони приналежністю всіх станів суспільства тих часів, ми не знаємо; але щодо віку, то нам відомо, шо не так ще давно,а коло півстоліття тому чи трохи більше хлопці літ до 15-ти, а иноді й до шлюбу, штанів не носили, а ходили в довгих полотняних сорочках, підперезані якою небудь крайкою, а то й просто мотузочком.
Сучасні українські штани, навіть у найпростіших своїх формах, зовсім не мають таких переходових форм од прив'язних жіночих «завоїв» та «доко-лінниць» до справжніх чоловічих штанів, які трапляються, наприклад, у дся-
кнх північноарійських народів, як, скажім, у якутів тощо, хоч натяк на щось подібне й можна бачити в штанинах деяких українських одеж цього роду, які сходяться під кутом до продовжньоі вісі штанів. Як свідчить Чубинський, існують два крої українських штанів, що відповідають двом головним тилам сорочки: 1) штани вузькі, «до паска», цебто пошиті з пояском та шо за* стьобуються иа два