Українська література » Наука, Освіта » Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

Читаємо онлайн Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
нл Катеринослав шин і та на Херсонщині) рукав сорочки нового типу можна пояснити, мабуть, найліпше кліматичними умовами, а щодо звичаю впускати иноді подол сорочки в штани, то цей звичай спільний усім степовим народам і був запозичений, мабуть, одночасно з кроєм сорочки під иівденно-східніх сусідів. Старовинна слав'янська довга сорочка, шо, мабуть, дожила й до наших часів у вигляді також довгої дитячої сорочки ', що при ній не носять штанів, була, мабуть, без жадних вишивок. Принаймні такою переховалась вона на цілому українському Поліссі та в багатьох місцевостях західньої України й Галичини. Але в місцевостях не таких північних з’являються вже й вишивки, занесені, дуже можливо, разом із степовим типом сорочки. На Київщині, иа Поділлю та на Волині трапляються також і відкладні коміри на сорочках, вишивані; такі самі коміри занесені з західньої України на Херсонщину та Катеринославщнну. де вони нерідко трапляються. У гуцулів у Галичині вишивки барвистими вовняними нитками, що своїм багацтвом не відстають од вишивок на жіночих сорочках, з'являються не тільки на комірі, на пазухах та на рукавах чоловічої сорочки, але й на її подолі. Для за-стьобування коміра иа Україні скрізь вживають крайки або стрічечки, крім кількох місцевостей Галичини, де для цього вживають «шпонки», що за них ми згадували, говорячи про оздоби.

Виняток із зазначених форм української сорочки складають оригінальні сорочки лемків, з безліччю зборок навколо коміра, на грудях та на спині, з розрізом не спереду, як то буває звичайно, а ззаду, на спнні (табл. XIII, g). Подібні сорочки, як ми вже згадували, носять там і жінки, тільки розріз в жіночих сорочках роблять не на спнні, а збоку, копо лівого плеча.

б) Одежа нижньої половими тіла.

І Зверхня поясна одежа. Пояс. Пояс у чоловічому костюмі грав, безперечно, далеко важливішу ролю, ніж у жіночому. Щодо чоловічих доісторичних поясів, то ми про них знаємо так само мало, як і про жіночі, але є багато вказівок, шо принаймні вищі стани суспільства,— а між ними і військовий стан, мали вже нерідко й метальові пояси чужоземного виробу.

1 Загалом дитячі сорочки такі самі, як і а дорослих, але вони значно довші. В одному, наприклад, селі Бердичівського повіту на Київщині (с Сопин) нам довелось бачити більш як ЗО літ тому дитячу сорочку «з книшами», цебто з ромбічними візерунками на грудях та на спині.

а прості люде задовольнялись шкуратяними поясами, що Тх залізні та бронзові пряжки трапляються І в деренлянських і в сіверянських похоронах. Те саме ми бачимо і за князівських часів, коли, певне, починається вже й вживання бавовняних поясів. Східні впливи, що попередили козацьку добу української Історії та були й за її часів, принесли з собою й ріжнобарвні коштовні пояси з шовкових тканин, що їх постачання зі Сходу не припинялось до кінця ХѴШ століття. Автор відомих «Денних Записок» Я. Маркович доручав своїм людям купити для нього в Персії «поясів сутих два», а в другому місці згадує за купівлю «хлопцям на пояси павистої тканини». Під впливом моди на східні пояси в Слуцькому, а потім і по инших містах засновані були, з ініціативи польських панів, цілі фабрики східніх поясів (persiar-піе). На цих виробах трапляються й російські тавра, які вказують на те, що ці пояси мали збут і серед українських козаків; цей факт підтверджений також присутністю таких поясів у колекціях українських історичних річей, як, наприклад, в Музеї В. В. Тарновського в Чернигові тощо; в XIX столітті у козаків були ще сильно поширені так звані каламайкові пояси з особливої тканини, шо виробляли її спеиіяльно для цих поясів. Ми згадували за бавовняні їх наподоблення; на місце цих поясів прийшли, нарешті, вовняні пояси червоної, зеленої, рідше синьої барви, що їх носять і тепер. Говорячи за пояси, не можна не згадаїи за старовинні чумацькі череси и формі довгого та вузького замшевого мішка з пряжкою на одному кінці та ремінцем на другому та ше за сучасні, також шкуратяні, хоч уже й «юхтові» пояси од 20-ти до 30-ти, а то й більше сантиметрів завширшки, з кількома кишенями та 5-ма чи 6-ма защеиками, в формі ремінців з пряжками; їх і тепер носить майже все населення Карпатів, а особливо бойки та гуцули. На Волині, а також І в Галичині, в дуже великому вжитку значно вужчі пояси з кількома додатковими ремінцями, які звичайно обсаджені мідними гудзиками; до них причеплена калитка чи гаманець з причандалами для паління тощо.

Шгани (перське іштан), гачі. спогіні, шаровари (baQußci&ta. ooQußa t»a), ногавиці (?). Питання про нижню поясну чоловічу одежу, здається, найтяжче в цілій етнографії як українського, так і взагалі слав’янського костюма Назви цієї частини одягу у ріжних слав’янських народів неоднакові і навіть не завше славяиські. За найпоширенішу з-поміж цих назв, здається, треба визнати назву гачі, шо трапляється у сербів, чехів, українців І, мабуть, у поляків (gaci) та у великоросів (переховалося таке слово—гашник), а назви такі, як сподні, порти — у карпатських українців, портяниці. хоч І слав'янські, але не спеціяльні, бо стосуються або до одягу взагалі, або до його матеріялу. На території сучасної України штани, безперечно, були відомі ще за доісторичних часів, наприклад, у скнфів, не кажучи вже про азійські народи, що заселювали її пізніше. Найраніші історичні згадки за цю одежу ми знаходимо в VI столітті у Прокопія, а далі, вже ясніші, в XI столітті в київських та в чеських хроніках. Але ці згадки дають нам тільки право відкинути всякий сумнів щодо ТОГО, чи історичні часи застали вже слав ян у штанях. Чи були вони приналежністю всіх станів суспільства тих часів, ми не знаємо; але щодо віку, то нам відомо, шо не так ще давно,а коло півстоліття тому чи трохи більше хлопці літ до 15-ти, а иноді й до шлюбу, штанів не носили, а ходили в довгих полотняних сорочках, підперезані якою небудь крайкою, а то й просто мотузочком.

Сучасні українські штани, навіть у найпростіших своїх формах, зовсім не мають таких переходових форм од прив'язних жіночих «завоїв» та «доко-лінниць» до справжніх чоловічих штанів, які трапляються, наприклад, у дся-

кнх північноарійських народів, як, скажім, у якутів тощо, хоч натяк на щось подібне й можна бачити в штанинах деяких українських одеж цього роду, які сходяться під кутом до продовжньоі вісі штанів. Як свідчить Чубинський, існують два крої українських штанів, що відповідають двом головним тилам сорочки: 1) штани вузькі, «до паска», цебто пошиті з пояском та шо за* стьобуються иа два

Відгуки про книгу Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: