Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
3) Головне вкриття. Крім не зовсім ясної вказівки на те, шо київські ченці X! століття плели клобуки, инших відомостей про чоловіче головне вкриття східніх слав’ян у нас цілком немає. коли не зважати на згадки про соболеві іа инші коштовні шапки у князів та дружинників. Але шо вживання футра та повсті скрізь попереджувало вживання плетеної повни, то можна припускати, що й на Україні за давніх часів маса населення носила вже шкуряні та повстьові шапки У тих місцевостях України, що особливо відзначаються переховуванням архаїчних форм, а саме на півночі та в горах, і тепер ще носять зимою смушкові шапки, а в инші частини року — повстяні магерки чи шолом ки. які вже виробляють не тільки з гювсті, але й з валяного коли не плетива, то грубої тканини. Деякі етнографічні дані, що переховались у пам'яті старих людей та в старовинних свідоцтвах, як згадувані вже рукописи Де ля Фліза. дозволяють думати, шо ці старовинні магерки та шоломки, які в ужитку й тепер як виняток серед українського населення, але панують иа Білорусі, були не так ше давно поширені й на Україні, досить далеко на південь (на Лівобережжі — на Полтавщині і, наприклад, у Сквирському повіті на Київщині — на Правобережжі) Поступова заміна їх на смушкові шапки та брилі йшла вкупі зі згаданим уже поширенням східньої одежі; при цьому цікаво ге, шо смушкові шапки на півдні часто мають такі самі назви, як І повстяні на півночі. Так, на Київщині, наприклад, як каже Б С. Познанський, Поломом звуть циліндричну смушкову шапку, а в Канівському повіті майже таку саму шапку звуть магеркою. Дуже багато труднощів дослідувачам запорожського побуту дає ріжноманітність козацьких шапок на перехованих малюнках та в описах їх. Б. С. Познанський, що мав нагоду бачити запорожський шлик у селі Покровському на Катеринославіцині — між иншим, цілком однаковий і з шликом на малюнку Голембіовського,— приходить до висновку, іцо цей шлик, або, краще сказати, верхня частина його, цебто суконний мішок, що становив дно шапки та звішувався з голови.— і був справжнім головним вкриттям у запорожців; висота самої шапки мінялась відповідно до моди. Це дуже правдоподібно і, ясна річ, не виключає існування н инших типів шапок, що їх за ріжних часів носили запорожці, як, наприклад, шапка-кабардиика тощо, не кажучи вже про боброві та з рисі або з иншого якого коштовного футра, що ними так чепурилась козацька старшина, шо за них згадують у своїх денниках Ханенко і Маркович.
Форма головного вкриття, однак, така нестала та змінна взагалі, що спинятися на ній в подробицях, описуючи сучасну українську одежу, було б надто тяжко; тому ми в загальних рисах зазначимо тільки головні типи чоловічого головного вкриття, що Існують в теперішній час: шапка, шшомок, йолом та бриль
Шапку роблять звичайно з чорного чи сивого смушку, цебто оброблено! шкури молодого баранця, а найчепурніші смушки виробляють з «випорків», цебто з шкурок ягнят, вийнятих до народження з вівці; а підшевку роблять із шкури на череві війці. Форма шапки хоч і зміняється, як сказано вище, відповідно до вимог моди, але існують все-таки місцеві Ті одміни, шо, порівнюючи з иншими, сталіші. На Чернигівщині та на Полтавщині шапки шиють у формі циліндра, що трохи вищий, ніж ширший, з круглим або плисковатим дном, иноді суконним, але найбільше теж смушковим. На Поділлю шапкн трохи внщі (стовбуваті) та часто наближаються до майже конічної форми, що також трапляється часто на півдні — на Катеринослав-шині, на Херсонщині та а инших місцевостях (табл. XII). На південній Волині, на Поділлю та на сучасній Холмшині шапки часто шиють з розрізом вгорі, вздовж шапки, краї розрізу стягують зав'язками на кшталт бантів із стрічок; такі шапки здаються ширші вгорі, ніж унизу. На Холмшині трапляються також і запозичені у поляків шапки — рогатіаки, з чотирьохкутнім дном. Це звичайні форми шапок, але, крім того, за великих холодів носять малахаї, капелюхи (на Чернигівщині), клепані (в Галичині), цебто кругло-ваті Шапки з футра з навушникам«, що їх або зав'язують навколо шиї, або вони висять вільно, або ще загортають їх вгору та зав'язують иа тімени стрічкою.
Шоломок, йолом, яломок, магерка, - мабуть, також дуже старовинного походження і утримались головна на етнографічній межі з білорусами, але, як це вже ми бачили, у давнину були поширені й далі иа південь. На Черни-гівщнні та подекуди на Волині шоломки просто роблять з повсті. Розпитуючи старих людей, дізнаємось, що ще півстоліття тому їх плели з валу, цебто з товстих вовняних шнурків, що їх виробляли вдома таким самим способом, як і повсть, а саме, збиту шерстобитом вовну клали на полотно, але не верствою, а в формі довгих пасм, валяли їх, а потім виплітали з них шапки в формі стятого конуса Мабуть, це й був той самий спосіб плетення клобуків, що Його практикували за старих часів київські ченці. Підтвердженим того ми вбачаємо в одній знахідці, що нам її прислали з Могилівщини, де її викопали з могили, мабуть, дуже пізнього часу. Знахідка являла собою цілу дуже добре переховану шевелюру ясного волосся, прикритого великою кількістю сплетених вовняних шнурів. На півночі Ватині магерки чи яломкн роблять уже з грубої вовняної тканини, шо виваляна на «валюшках»; верх її часто буває нншої барви, ніж наголовок (здебільшого — білий), а часом ще верх зшивають у формі польської «рогатувки» з чотирма рогами, а до того ще обкладають його по швах червоними чи иншої барви шнурками
Брилі, капелюхи. Повстяні брилі роблять з повсті, приготованої з домішкою ріжних річевин, щоб вона менше промокала. Наголовок їх буває здебільшого стято-конічної форми, виший чи нижчий, з плоским або рідше кругло-кулястим верхом, а криси його бувають або невеликі та рівні, або досить широкі та загнуті трохи вгору. Солом'яні брилі (табл. XII) плетуть із стрілок, цебто з
