Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

переводять таке саме обслідування і молодого та його білизни, примушує думати, що причини всіх цих осторог не в цьому, бо жах перед вузликами прямо вказує на побоювання перед якоюсь сторонньою чинністю, спрямованою на те, щоб позбавити молодого його сексуальної енергії, бо при цьому головну ролю грають якраз протпрги та особливо вузлики. Скоро на молоду надягнуть чисту сорочку, уважно обдивившись її теж, вводять молодого, роздягають його з такою самою обережністю і нарешті лишають молодих на самоті, рекомендуючи їм, щоб вони не примушували гостей дуже довго на них чекати. Цю пораду дають молодим тому, що, згідно 3 народним розумінням, принаймні сучасним, головна мета перебування молодих у коморі — це негайна дефлорація молодої та повідомлення про цей факт усіх присутніх на весіллі. Найчастіше, звичайно, це так і буває. Молодий стуком у двері дає про це знати старшому бояринові та свашкам; свашки входять до комори, скидають з молодої сорочку, надягають на неї иншу та, вдягнувши її, виводять до гостей, несучи перед нею докази її дівоцтва. В цю хвилину оргіястич-ний характер весілля досягає свого апогею: всі плигають по лавах, кричать, співають, плескають руками об стіл, мокрий од розлитої на ньому горілки, тощо. Иноді це все трохи затягується, коли молодий не виявить досить енергії для досягнення головної мети обряду. Тоді старший боярин та дружки виводять його з комори, ходять з ним по цілому дворі, відчиняють всі зачинені двері, відсувають всі засувки, розв’язують всі вузлики, де б вони не були, тощо (це підтверджує ті зауваження, що ми їх висловили вище), а коли й це не помагає, то молодого заступає старший боярин або дефлорацію переводять штучним способом. Якщо молода виявить себе «нечесною», не признавшись у тому наперед, то на неї сиплються всі можливі образи, співають непристойних пісень, радощі з весілля зникають та всі розходяться, часом знаходячи собі задоволення в тому, що на батьків ославленої молодої надягають солом'яні хомути, частують їх горілкою з шклянки з пробитим дном тощо. Все це. однак, як писав ще Чубинський, переходить тепер в царину переказів, бо ж і звичаї багато в чому змінились, та й дівчата стали досить спритні, щоб сховати те, що могло б намикати на них неприємності, а найголовніше зникла вже певність у тому, що схована молодою од людей її «нечесність» може накликати всяке люю і на цілу її родину...

Заключним акордом українського весілля є перезва. Це, в суті, продовження тих оргіястичних веселощів, що починаються з моменту дефлорації

' Зміст цих пісень вказано у моїй французькій праці, надрукованій a cL’Anthropologie», а тексти для спеціального вивчення можна знайти в іцрщтМіа (т. V, Paris. 18981, і почасти а Ma тер до укр руської етиольогії. у Чу бинського (Тр, Эксп., т. IX). та у нечисленних инших авторів, де вони більше иа иіаіі. ніж у цьому виданні.

молодої, ше на один день, а часом і на більше днів. У дійсності перезва починається вже з посольства до матері молодої з повідомленням про ша-слиний внелід шлюбної ночі. Батьки молодого наливають ліпшої, якщо можна, солодкої горілки, майже зааше забарвленої на червоно, затикають її колосками жита та прив’язують до пляшки пучечок ні ід калини; додають ще до цього пшеничний хліб, перев’язаний червоною вовняною ниткою, та відсилають все це до матері молодої почесною депутацією з родичів; часом цю місію беруть на себе всі присутні на весіллі гості, зі старшим боярином на чолі; він несе, між иншим, і сорочку молодої, як доказ її дівоцтва На хаті ставлять корогву, цебто червону запаску, прив'язану до дрючка, а бояре перев’язують собі через плече червоні пояси; иа всіх мають червоні стрічки словом, червона барва на всьому. Весільні гості знімають з даху корогву та починають цілим натовпом ходити від хати до хати з музиками, танцями, співаючи веселих еротичних пісень, що переходять иноді в цинічні, але ці пісні дорогоцінні для дослідувача, бо в них знаходяться уламки старовинно* го кульгу та звичаїв, які походять ще з доісторичних форм: гетеризму, адель-фогамії тощо.

Сама собою зрозуміла річ, що в нашому стислому нарисі не могло бути й мови ні про місцеві варіяції весільних обрядів, ні про силу подробиць, дуже часто незвичайно важливих своїм історичним значенням. Ми могли дати тут лише загальну синтетичну картину типового українського весілля, що його окремих елементів часом не буває по деяких місцевостях, а часом їх заступають инші У всякім разі сподіваємось, що цього невеличкого нарису буде досить, щоб, спираючись на наведені в ньому дані, можна було зробити деякі загальні висновки.

Уважно придивляючись до наведених весільних обрядів у їх послідовності, ми не можемо не зауважити передусім того, що ціле весілля розподіляється на три окремі акти: сватання, заручини та властиве весілля. Кожний з цих актів і собі поділяється на ряд тих самих головних дій, що послідовно все розвиваються та ускладняються; ці дії такі: спроба умикання, опір з боку роду молодої, замирення сторін, викуп молодої у її родичів, релігійна чинність та початок шлюбного співжиття молодих. Тепер не маємо ще достатньої кількости відомостей, щоб з’ясувати цю потрійність того самого ритуалу, але, мабуть, пояснення цього факту треба шукати в тому тимчасовому співжитті чи в пробних шлюбах, що їх дозволяють деякі народи, як, наприклад, індійці в Канаді та в Мексиці, сантали в Індії, деякі племена на острові Цейлоні, деякі сибірські народи та взагалі ті народи, що в них змагання до розмноження переважає високу оцінку дівоцтва. Розглядаючи далі всі весільні обряди щодо їх суті, ми бачимо, що їх можна розподілити на дві головні категорії: історично-драматичну та реліпйну. Першу з них ми звемо драматичною тому, що її становить ряд сцен, в яких особи відтворюють події та відносини далекого минулого; спочатку наподоблюють спробу ввійти до хати дівчини хитрощами, потім пройти туди силою. При цьому сценарій дбає про те, щоб відтворити, оскільки можливо, суспільні відносини приблизно київської князівської доби: збори до походу, феодальні відносини, сутички з родом молодої тощо, а далі, не маючи змоги захопити молоду силою,— мирові переснрави, що кінчаються згодою — викупом