Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
У кожного народу, на якому б щаблі цивілізації він не стояв, завше існує пепна кількість знання. У культурніших народів це знання стало майже тільки продуктом шкільної та літературної освіти; у не таких культурних, а в головній своїй масі навіть зовсім неписьменних, це знання нагромаджується емпірично, приходить ззовні, поширюється первісно-природним шляхом та розподіляється, без порівняння, рівномірніше, становлячи дійсно загальний народний скарб. В останньому випадку, як це є саме і в нас, рівень цього знання буває означений зовсім не шкільними програмами, не кількістю та якістю літератури країни; цей рівень треба визначити так, як його визначають у дітей, що ще зовсім не вчилися, цебто безпосереднім досліджуванням чн анкетами, на кшталт тої, яку організувало колись берлінське статистичне бюро, а за ним і инші подібні установи, між иншим, подекуди і в Росії. Щодо народного знання на Україні, то тут майже нічого не зроблено для дослідження. В програму для збирання відомостей з етнографії, що її р 1873 видав «Південно-Західній відділ» І. Р Географічного Товариства та передрукував той самий відділ р. 1875, заведено окремий відділ «Народного знання», але «Південно-Західній відділ» зостається «тимчасово» скасований і досі. Ініціяторн відділу «Народного знання» (А. А. Русов і автор цих рядків) покладали иа нього великі надії, але відповідей на питання цієї програми не прийшло, і, мабуть, не тільки тому, що їм нікуди було прийти, а ще й з тієї самої причини, з якої вони не з'явились за сорок літ, що минули вже
з того часу, ні в «Кіевской Старинѣ», ні в «Этиографическомъ Обозрѣнін», ні у виданнях Наукового Товариства імени Шевченка. Єдиною відомою нам спробою відновити вивчення народного знання була видана р. 1883 паном К. Щ. «Спроба програми для збирання народного математичного знай ня», здається, цілком незалежна від київської програми «Південно-Західнього відділу*; але чн дала ця спроба які-небуль наслідки нам невідомо.
А проте в українського народу, як у всякого народу, що жив довгим історичним життям та мав постійні зносини з сусідніми народами, мусіла була нагромадитись певна кількість як емпіричного, так і запозиченого знання Незвичайно мала кількість відомостей про це та, особливо, несисте-матизованість цих відомостей примушує нас обмежитись тим, щоб не так переказувати їх тут, як здійняти знову питання про збирання матеріялів.
Для означення чисел неписьменне населення України вживає примітивний спосіб, накреслюючи їх лініями чи нарізками па першому-ліпшому предметі; але коли треба мати документ, то роблять це на бирках; сама назва вказує на східне, мабуть, походження їх та нагадує за пастуший побут (бири — бирки — вівці). Бирками звуть палички, що на них роблять поперечні числові нарізки, коли рахунок ведеться між двома особами та мусить бути завше відкритий для перевірки. Таку паличку розколюють надвоє вздовж, і кожний з контрагентів дістає половину нарізок, що мусять сходитись з другою половиною. Як і записуючи числа на стіні, так і на бирках одиниці відзначають окремими лініями, десятки — довшими лініями або хрестиками, сотні — якими-нсбудь иншнмн значками, що їх легко нарізувати, тощо. Таким способом зазначають досить великі числа, що в звичайній селянській практиці рідко, правда, переходять за тисячу; але, наприклад, на бирках чи нетелях дунайських рибалокруснаків нам доводилось бачити числа, що доходили до сотень тисяч, бо ці рибалки числять рибу на ока (три фунти), а тому маюті. до діла часом з дуже великими числами. Арифметичних дій з такими знаками, явна річ, переводити не можна, і всі вичислю-вання роблять у голові. Дій з абстрактними числами нам ніколи не доводилося спостерігати, і звичайно всі арифметичні дії роблять з числами іменованими. При цьому, щоб легше було вичислити, числа зовсім не завше розподіляють на одиниці, десятки, сотні і т. д., а дуже часто для цього служать певні одиниці рахунку, наприклад, ріжної вартости монети тощо. Найбільше вживані способи додавання та віднімання такі: спершу мають до діла з десятьма копійками, потім з двадцятьма, з четвертаками, півкарбованцями і т. д. Спочатку складають або віднімають цілі перечислені кількості, а потім уже дають собі раду з одиницями. Наприклад, чоловік одвіз до скупщика збіжжя: перший раз — 47 пудів, другий раз 95 пудів, третій раз — 117 пудів Щоб порахувати, міркують таким способом: перший раз — 50 пудів (три назад — у пам’яті), другий раз— 100 (п'ять назад), третій раз - знову 100, а в пам’яті трнмас ше 17, або 120. а в пам'яті — З назад. Склавши спершу закруглені числа, віднімають потім од них ті, що тримали в пам’яті Так само міркують і віднімаючи числа. Аналогічно переводять і множення. Продав, наприклад, чоловік ячмінь по 23 копійки за пуд та здає його 175 пудів. Ви числювання переводять гик: за сотню пудів йому припадає 23 карбованці, за 50 пудів — половина, цебто ІІ карб. 50 коп., а за 25 пудів чверть, цебто 5 карб. 75 коп., а перевести додавання всіх цих чисел вже не тяжко. Або, наприклад, належиться за 7 мішків по 65 копійок за мішок. Вичислюючи цю задачу, помножують на 7 не одиниці, а десятки цифри 65, а саму цифру розбивають на полтину, гривеник та п’ятак і вичисляють таким способом: «сім полтин = З*/а карб, та 7 соргжівок (10 коп.) = полтина і дві сороківки, разом 4 карбованці 20 копійок, та сім п’ятаків — 35 копійок, а все разом
4 карбованці 55 копійок*. З діленням справа складніша. Треба, наприклад, 10 карбованців платні пастухові розбити на 115 штук худоби. Тут вичислю-вання іде таким способом: якби було 100 штук худоби, то припадало б по 10 копійок, але її більше,—треба числити по 9 копійок, а це буде за 100 штук — 9 карбованців, та за 10 штук 90 копійок, та за 5 штук — 45 копійок, а всього — 10 карб. 35 копійок. Десять карбованців оддати пастухові, а 35 копійок вжити на «півкварти» або на щось инше. Крім чотирьох правил арифметики, в народному житті приходиться иноді мати до діла з складнішими вичислюваннями, які так чи инакше зводять до чотирьох основних дій Таким способом розв’язують задачі на підвищення в степінь тощо, або
