Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

приймаємо Іпатовськнй текст, що каже до неї (pour elle), як правильніший, порівнюючи з Лаврентовським, де мн читаємо для неї (â elle), бо цей останній текст, звичайно, треба вважати за виправлення первісного тексту, виправлення, що його зробив який-небудь переписчик пізніших часів, коли з причини зміни звичаїв втрачене було вже реальне розуміння давнього тексту. Крім того, посилати посаг молодої на другий день після шлюбу, чи то взагалі після вселення молодої в хату чоловіка,— це звичай абсолютно тепер невідомий не тільки у слав'ян, але й у якого-будь арійського народу к. Тим часом викуп (rançon), цебто плату за молоду, чи краще — за її дівоцтво (агарлик agarlyk, чи право батька у болгарів), часто дають після того, ик молодий вступить de facto в права чоловіка Як мн це зараз побачимо, пережиток цього існує ше й нині у всіх слав’янськнх народів у більш-менш виразних формах. Другого дня після шлюбу ниснлають делегацію до матері молодої, щоб однести їй хліб та пляшку горілки (червена чн блага ракія у болгарів), прикрашені червоними стрічками та калиною, що символізує невинність молодої, матеріальні доказн теж здебільшого долучаються26.

Зрозуміла сама собою річ, що звичай купівлі дівчат з давніх-давен занехаяно de facto на Україні, але він практикується ще н досі в багатьох місцевостях Великоросії в формі так званої кладки, виплати певної суми, наперед умовленої, що її батьки жениха виплачують батькам молодої . Можливо, однак, що тут маємо до діла ще з нпливом угро-фінських племен, які домішались до слав'янського елементу великоруського народу,

Але ми мусимо зазначити, що в українців, як і в ннщнх слав'янських народів (у болгар та особливо у сербів), умикання 24 (rapt) молодої практикувалось ще дуже довго і що воно затрималось І до нашого часу, навіть як форма шлюбу в тому разі, коли батькн дівчини відмовляють віддати її заміж або, частіше, колн вони тільки удають, що не хотнть її віддати, щоб цим уникнути всіх видатків на зесїллн, які завше бувають значні, та не обтяжував ти незаможну родину. В надзвичайно цікавому опису українського весілля, що його зробив у XVI ст. Дав. Хитреус (Dav. Chytraeus) та який опубліковано в луже мало відомій та рідкій книжці Ласіцького чи Лазіціуса (Lasitzki atio Lazitius), ми знаходимо таке оповідання: «Matrimonii contrahendi ratio talis est: juveriis si cui farct puellae propinquos très quatuore ablogat qui parentes declocanda virgin« interpellent; hi vero ut vehementius animum proci irritent; nihil isto de negotio confieri posse adfirmant et quandam apud inter nuncios simulant gravitatem. Sponsus tali spe frustratiis, alia rem via aggre-ditur, tempusque et oecasiouem venandae virginis diligentissitne observât. Ilia vero si lorte domo paterna egredilur ministri in insidiis collecati incautam et nihil tale limeritem in casses spgnsi venatoris conjiciunt: quae simul atque deflorata (uerit. mittuntur alii ad parentes legati qui partim culpam depre* sentur. partim amoris vehemcntiam accusent Tum demum parcntum impetra to consensu'nuptiis dies dicitur, neque enim illis cohobitare licet solennitate publica copul en tur*‘10.

Селяне України, каже Боплан (Beauplan), що одвідав цю країну в першій половині XVII століття, «мають право j привілей, у певних випадках, якщо вони це можуть, викрасти з танцьовних зборів дівчину, хоч би вона була й дочкою їхнього пана; зле це треба зробити з такою зручністю І так влучно, щоб це цілком удалося (бо инакше він загине) і щоб селянин міг втікти до лісу,,.; якщо він зможе там перебути двадцять чотири години, захований так, що його не можуть знайти, то справу з умиканням дівчини (rapt) припиняють; якщо дівчина, що він її вкрав, хоче вийтн за нього заміж, то він не сміє вже їй відмовити, не втративши за це життя,.* Викрасти дівчину силою, втекти з нею на очах зібрання І не бути зловленим — на це треба добрих ніг, це дуже тяжко, каїн нема умови І згоди з дівчиною»

В певних місцевостях Болгарії (Кюстенділ) умикання дівчат буває навіть і тепер і становить одну з форм шлюбу (влачени чопи) ,2. так само як отми-ца у сербів.

Крім того, Боплан описує ще одну форму шлюбу. Про неї, здається, не згадується в инших джерелах української історії і навіть існування її, через відсутність чогось подібного в сучасному житті цієї країни, могло б здаватись цілком сумнівним, коли б не було дуже подібної форми шлюбу в Болга рії «Отже, там,— каже він,— всупереч порядкові та звичаям усіх народів, можна бачити, як дівчата домагаються кохання від парубків, що їм сподобались; забобони, шо існують серед них і шо їх вони додержують дуже точно, спричиняються до того, що дівчата досягають своєї мети, і більше певні в тому, що досягнуть, ніж парубки, коли ці останні зі свого боку иноді роблять заходи досягти того самого; ось як вони це роблять; закохана дівчина іде до хати батька хлопця (якого любить), вибираючи для цього такий час, коли сподівається застати там разом батька, матір та парубка (son serviteur), і каже, входячи до хати: «помагай-біг» (Pomagabog), що значить те саме, як сказати — благослови вас, боже,— бо це звичайне в них привітання. кати входять до їх дому; сидячи в хаті, дівчина вітає того, хто вразив її серце, в таких виразах: «Іване, Хведоре, Дмитре, Войтеку (Woitech), Микито, цебто вона його зве на ймення одним з тих імен, що тут дуже поширені,— пізнаю по твому обличчю певну добродушність твою, що ти будеш керувати й любити свою жінку, а твоя цнотливість (vertu) дає мені надію, що ти будеш добрим господарем (Dospodarge); ці добрі якості