Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

твої спричинилися до того, що я тебе низенько прошу взяти мене за жінку»; сказавши це, вона звертається так само до батька й до матері, низенько просячи їх погодитись на шлюб; і коли вона дістає від них одмовлення чи якусь образу, що він ще дуже молодий і нездатний до шлюбу, вона їм відповідає, що вона не піде звідти доти, поки не звінчають її з ним, поки він та вона живі будуть, після них слів дівчина намагається і стоїть на своєму, що вона не піде з хати, поки не досягне того, чого прагне; через кілька тижнів такого домагання батько й мати примушені не тільки погодитись, але також і намивлятн свого сина дивитись на дівчину добрим оком, цебто ик на дівчину, що має стати йому за жінку; так само і хлопець, бачучн, шо дівчина стоїть на своєму, починає вважати її за ту, що колись стане господинею його волі, і тому уперто просить свого батька та матір дозволити йому кохати цю дівчину... І батьки мусять дати свій дозвіл, бо викинути дівчину з хатн — це значило би образити весь її рід... а також вони не можуть використати в цій справі спосіб примусу чи сили, бо підпали б... гніву та карі з боку церкви, шо дуже сувора в цих випадках...»33.

Ця форма шлюбу існує дійсно ше в Болгарії, де вона відома під назвою пристанки. Дівчина приходить до жениха, несучи з собою весь свій невеликий багаж, і сідає коло вогню, коли батьки парубка висловлюють згоду її прийняти, запрошуючи її сісти поруч з ними; в противному разі молоді йдуть до якого-небудь родича і зостаються в нього аж доти, поки батьки не заспо-

кояться од свого гніву. Духовенство не ставиться вороже до таких шлюбів і благословляє їх так само, як і всі инші34.

ХристІянство, заведене наприкінці X ст., скасувало полігамію, що була неминучим наслідком ріжних форм шлюбу, зазначених у літописах, і коли воно не знищило остаточно умикання, то все-таки в великій мірі обмежило його, так само як і звичай купувати молоду. Розуміється, що так само намагалися скасувати «гри та чортівські танці» та шлюбні церемонії примітивного культу, що, без усякого сумніву, існували у старих слав’ян у формі жертв, співів та танців, які мали характер, аналогічний до того, що його помічають у деяких ритуальних танцях сучасних дикунів3S і шо його знаходять у певних деталях сучасних шлюбних церемоній на Україні. Але, як то буває завше і скрізь, нова релігія, заведена адміністрацінними заходами, вкрила тільки тонкою поверховою верствою ту віру, що глибоко була закорінена в душах. З Правила митрополита Іоанна (XI ст.) бачимо, що за його часів шлюби звичайні громадяне брали без релігійного благословення і що серед народу існувала думка, начебто ці благословення обов'язкові тільки для князів та бояр36. Брали шлюб без релігійного благословення і пізніше, і це викликало відповідні проповіді, а иноді й суворі заходи з боку церкви. Митрополит Максим (1283—1305) поборює такі шлюбні союзи і наказує винуватих силою вінчати в церкві277. Український народ, що й досі ще обходщть деякі свята з стародавнього культу Сонця, що дотримує дуже велику кількість цілком поганських ритуалів, шанував свої старі шлюбні обряди з звичайною своєю впертістю, не вважаючи на інструкції київських ієрархів та переслідування, нноді й криваве, з боку як світської, так і духовної влади в князівський період і потім, після того, як Україну анектувало Московське царство, що вже тоді устами Стоглавого собору (1551 р.) анафемувало всі шлюбні поганські обряди. І це шанування звичаїв предків так закорінене в українців, що вони й тепер ще виконують стародавні шлюбні обряди, не вважаючи на діяльність квапливих «урядників», що забороняють навіть молоді співати на сільських улииях та збиратися на вечорниці. Побіжно зазначимо, що й нове релігійне вчення Лева Толстого вважає народні шлюбні обряди за «поганську справу, дуже огидну» 3*.

Наведемо тут факт, шо може здивувати європейського читача, але він дозволяє з'ясувати собі, до якої міри обряди мають силу на Україні: релігій не благословення шлюбу не вважається достатнім для того, щоб молоді могли розпочати шлюбне життя. Вони не можуть закласти родини, поки не виконають усіх церемоній, наказуваних звичаєм, церемоній, що в своїй цілості, як ми це побачимо далі, становлять повний ритуал шлюбу в драматичній формі. Тому трапляється дуже часто, з причин цілком зовнішніх, шо релігійне благословення вже доконане, але самий шлюб в повному розумінні цього слова, цебто церемонія, наказувана певним ритуалом, одкладаеться на кілька тижнівВ таких випадках молода живе й далі у своїх батьків І фактично зостається тільки молодою, а зовсім не жінкою свого легального чоловіка, аж до весілля, цебто до шлюбу згідно з народним ритуалом <0. Коли молодий умре після церковного благословення шлюбу, то молода продовжує носити ім'я дівчини. Так само молоду, що вмерла до весілля, вважають за дівчину і ховають з наказаними звичаєм для похорону дівчат церемоніями41.

Цей звичай викликав навіть інтервенцію імператорського російського уряду, що, «дбаючи постійно про добро своїх підданих», знайшов цей звичай, мабуть, мало побожним, а може, й шкідливим щодо збільшення населення. За цариці Катерини II, р. 1774. опубліковано указ, що виходив од Російського Найсвятішого Синоду: «Дійшло до відома її Імператорської Величности. ніби в Малоросії шлюби беруть таким способом, шо після шлюбного благословення в церкві молоді проте розлучаються, зостаючись протягом багатьох років у своїх хатах окремо аж до часу виконання того, що в їх мові згідно з їхніми звичаями звуть шлюбним весіллям; деякі з них після доко-нання згаданого таїнства розлучаються на ціле своє життя... Найсвятіший (^инод наказує обов'язувати молодих підпискою, перше ніж вони вийдуть з церкви, не розлучатися під загрозою карн, призначеної за прелюбетво, та щоб наказати всім тим, що оженені й зостаються розлучені, безодмовно взяти своїх жінок до своїх хат І жити з ними шлюбним життям»'2,

Громадська організація молоді обох статей. Товариства.

Сходини. Досвітки та вечорниці. Спільне лежання.

Сватання. Церемонії та наподоблення. Пов'язані свати. Обмін хлібом. Пробні ночі.

Прн вивченні шлюбних обрядів українців насамперед нашу увагу звертає на себе громадська організація молоді обох статей, що своїм характером переносить нас у найдавніші часи. Парубки з одного боку, а дорослі