Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Яків Козел: Рулка Ярославського повіту с. 545. З приходом більшовиків улітку 1944 року польські банди почали арештовувати найбільш свідомих українських селян. До Перемишля забрали

Миколу Федірка, звідки він вже ніколи не повернувся. Тут бушувала польська банда «Мева» під командуванням Яна Тота з Домбровиці, а до неї належали Франек Новак (псевдонім Дроп) з Рудки, Стах Косовський та інші. Ця банда вбила багато людей. Улітку 1945 року польська банда нападала на людей, які поверталися з примусових робіт у Німеччині, при переході через Сян, грабувала і вбивала цих людей, а тіла вкидала до річки. Кількість жертв уже ніколи не вдасться встановити. (…)

Банда «Мева» вбила: родину Щурів — Олексу Щура, дружину Анну і шестеро дітей; родину Романа Охаба — дружину Катерину і четверо дітей, врятувалась одна дочка, яка спала тоді у сіні на горищі; родину Миколи Бохнака (7 осіб), включно зі старою бабусею; братів Андрія й Івана Дейнеків; Еву Шегду, тіло вкинули у річку; Теодора Козла з Цеплиць. Один бандит з Піскоровиць убив у Рудці двох братів Молодіїв — Дмитра у стайні і Михайла на складі дерева. Це неповний список невинних жертв, бо їх було набагато більше.

Яким К. Босняк: Слобода Ярославського повіту, с. 554. Оскільки за Слободою були вже польські села, то у 1943–1945 роки польські банди часто нападали на село, грабували і вбивали наших людей. Вбито понад 40 осіб. Окремі прізвища мені вдалось записати, а саме: Пашковський Сильвестр, Сікора, Дубляниця Михайло, Шарило Михайло, Дуда Петро, Вигінний Степан, Медик Онишко, Цюпик Гриць, Чорнейко Іван, Митько Іван (з Подлоги), Гись Іван (з Малої Слободи), Яриш Іван, Білинський Володимир (вчитель).

Майдан Сенявський (ПавловаУ с. 555. Перед виселенням села польська банда вбила старосту Жика, усе село виселено на Західну Україну. У Майдані в 1944 році польські бандити вбили Михайла Куперваса з сином, Олексу Ксенця, а в 1945 році — Михайла Шамрила і Стефана Вигідного.

Василь Глова: Собепин (Собятин) Ярославського повіту, с. 558. У 1946–1947 роках треба було захищатись від нападів польських злочинних банд Желіняка з Шевська і Грабовського з Піводи, які в Сурохові, Собятині і Конячеві мордували наших селян, молодих хлопців і дівчат. Загинули: Михайло Логос, Павло й Іван Шведи, І.Тиховолос, Кунь, Володимир Борсук, Мірко Дзюба, О.Осьмак, Петро Кондра, Софія Кухаренко з чоловіком, М.Горбач. Андрій Романець (лісничий у Храпах) вбитий Грабовським, якого впіймали у Собятині і вбили. Між іншим, банда Желіняка у Сурохові вбила священика Плахту, його дружину і 11-річного сина Юрка.

Прикро писати про своє рідне село. Це рана, яка ятриться і дуже болить. Особливо коли згадую свою родину, земляків з мого села, тих свідомих українців, яких ворог порозкидав десь на просторах Тернопільщини, Збаражчини чи по колишніх німецьких територіях Кошалінського, Вроцлавського, Ельбльонга, Ольштина. У моєму рідному Собятині живуть мазури з Жешівщини, панують там на пограбованих землях наших дідів і прадідів.

У Сурохові церкву переробили на костел, місійний хрест і могили знищено, над дверима церкви висить напис «Королево Корони Польської, молись разом з нами», а з церкви чути «Боже щось Польське». Але настане час, коли власники цих земель вернуться до родинного Собятина і відберуть у польських приблуд землю своїх прадідів, на якій народились і виростали.

КРАКІВСЬКИЙ КОТЕЛ

Під кінець січня 1947 року перейшов на бік ворога, тобто до польсько-більшовицького Управління громадської безпеки, колишній бойовик Служби безпеки (УПА) — Орел (справжнє прізвище Cyc Роман, що народився і жив у селі Тисова Перемишльського повіту). Згаданий Орел був покараний за недбалість у зберіганні організаційних матеріалів, які потрапили до рук ворога у його криївці. Керівництво покарало його переведенням до іншої місцевості й виправною працею. Тим часом за день до переведення Орел перейшов на бік ворога, зголосившись до гарнізону КБВ у Бірчі. Через кілька днів показав ворогові склад зі збіжжям і криївку зі зброєю (кілька звичайних гвинтівок і один автомат). На цьому його зрадництво завершилось, бо все, про що знав або міг знати, було перенесене в інше місце. Залишились тільки люди, які жили легально, але Орел знав про їхній стосунок до Організації. Отже, почав наводити убивців на цих людей. Ми навчили жінок, що вони мають робити, коли цей Іуда прийде з убивцями, тому вони так взялися за нього, що він перестав водити непроханих гостей. Боявся, що УБП дізнається про нього все, що він хотів приховати, рятуючи власну шкуру. Пізніше КБВ використовувало Орла лише для лісових рейдів, які, однак, не давали очікуваних результатів.

У цей час пробощ із села Клоковиці Андрій Гоза мав намір виїхати до СІЛА. Залагодження різних формальностей (підтвердження громадянства СІЛА, паспорт і т. д.) тягнулось майже цілий рік. У квітні 1947 року священик Гоза отримав повідомлення з американського посольства, що його американське громадянство ще дійсне і до кінця квітня він повинен виїхати. Справа його виїзду була широковідомою. Знало про неї і УБП. До того часу до священика ставились як до громадянина СІЛА, який клопочеться про виїзд. Знали про це також і парафіяни, а ще додатково знали, що їхній священик від певного дня носитиме прізвище не Гоза, а Левчук (на таке прізвище священик Гоза виробляв паспорт).

За таких обставин 22 квітня 1947 року зрадник Орел привів до священика Гози УБП, напевно розказавши їм усе, що про нього знав.

Священик Гоза не був членом нашої організації, але як священик-українець, солідарний з українським визвольним рухом, виконував свої пастирські обов'язки, давав шлюб революційним парам, брав участь у похоронах полеглих у боях повстанців і вбитих бандитами з УБП і ВП цивільних українців. Одним словом, виконував свої обов'язки як кожний порядний священик-українець на землі, на якій народ не кориться загарбникам, але веде героїчну боротьбу. Про це все, як і всі інші люди, Орел знав. У такій ситуації УБП арештувало священика Гозу разом з його американськими документами на прізвище Левчук. Коли агенти УБП з'явилися зі зрадником Орлом у плебанії, священик Гоза тільки сказав до своєї служниці: «Загинув, Ганю!» і зомлів (це була дуже делікатна людина).