Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Ми впізнали одне одного. Агент вийшов, і через момент до «мого» вагона почала підтягуватись решта. Увесь час, показуючи на мене, про щось шепталися між собою. Але наразі не просили у мене документи, не зверталися до мене. Один з них сів навпроти мене. Виглядало так, що шансу для втечі немає зовсім. Треба шукати спосіб покінчити з собою. Я попросила свого сусіда, якогось старшого пана, позичити мені бритву, бо я хочу почистити нігті. Я запланувала порізати собі вени на руках. А тим часом він подав мені ножиці для нігтів. Тоді приймаю рішення вискочити з потяга, який був на повному ходу. Я сиділа неподалік дверей (вагони товарні, у дверях сидять люди). Переді мною сидить убівець. Підійти до дверей — не пустить. Приймаю рішення вискочити з лавки прямо у двері й падати на камінь, який є в цьому місці біля насипу, поруч з рейками. Ще раз у думках прощаюся з синочком і своїми близькими. Момент. Стрибаю! Відчуваю струмінь повітря, удар об землю, лицем об камінь. Зі всіх вагонів чути: «Ах! Розбилась!»

Але було не так! На превеликий подив, відчуваю, що жива. Пробую, чи поламані ноги. Ні. Мене лише пронизує нестерпний біль — дуже забилась. Ноги в крові, лице побите, але можу втікати. Піднімаюсь і біжу, боюся погоні. Недалеко присілок. У полі бачу кілька смуг жита. Тут можна сховатися. Пробігаю повз малого пастушка, який кричить до мене:

— Нехай пані не втікає, потяг поїхав!

Він усе бачить, бо стоїть на іншому боці цвинтаря, а потяг заїхав за поворот. За кілька хвилин кричить знову:

— Втікайте, пані, швидше втікайте, бо потяг зупинився! Вже біжать!

І справді. Потяг проїхав ще з 300 метрів від місця мого стрибка і зупинився. Ціла зграя убівців кинулась у погоню. Спочатку погнали на присілок. У цей момент вони мене не помітили, бо закривали мене цвинтар і жито. Присілок перевернули догори ногами. Я втікала вздовж жита. Сили полишали мене, і я мусила сховатись у житі. Щастя сприяло — мене не знайшли, хоча шукали затято. Я пролежала у цьому житі від 17 години до ранку. Вдосвіта підійшла до найближчої хати, спитала про ситуацію і дізналася все про вчорашню погоню і пошуки. Господарі прийняли мене дуже сердечно. Вони здогадувалися, що я є та, яка вискочила з потяга і яку шукали. Зрештою вони бачили рани на руках, ногах і обличчі.

Звідти полями і лісами йшла пішки до повстанського королівства. Минала дороги і села, передбачаючи, що ворог (який, мабуть, знає напрямок моєї траси) напевно всюди ставитиме своїх агентів. Це була дуже важка дорога, бо переживання останніх днів, голод і безсонні ночі відібрали у мене фізичні сили, тому я силою волі трималась на ногах і добралась до мети без значних пригод.

Дитину забрали енкаведисти. У котлі спіймали приблизно 70 осіб.

Марічка.

Травень 1947 р.

Archiwum Państwowe Lublin, UPA-Zachód. — Teczka № 76. — 5.167–169.

ПІСЛЯ ПЕРЕМИШЛЬСЬКОГО КОТЛА

Військо Польське Підпис

Військовий Районний Суд у Жешові Знак акта — с. 405/48

ВИРОК іменем Речі Посполитої Польщі

Жешів, 20 травня 1948 р.

Військовий районний суд у Жешові в складі: Голова: — поручник Панас Зигмунт Засідатель: — капрал Зелінський Міхал Засідатель: — капрал Ноґа Казімеж за відсутності військового прокурора і в присутності захисника за призначенням адвоката доктора Вайнберга Емануеля і за участі протоколіста — секретаря Стшемпки Марії, ознайомившись із цивільною справою Теслі Марії, дочки Стефана й Анастасії з дому Яким, народженої 11 грудня 1927 року в Лонцку Добромильського повіту, української національності, польської громадянки, незаміжньої, що має освіту 7 класів загальної школи і 2 класи торговельної школи, без професії, без майна, постійно мешкає у Маковій Перемишльського повіту, без нагород, судом не каралась, позапартійна, обвинувачення за ст. 85 карного кодексу Війська Польського.

На підставі всіх обставин, виявлених у процесі судового розгляду, і керуючись приписами статей 3, 240, 245–247 к.к.в.п. суд визнав:

Громадянка Тесля Марія, дочка Стефана, винна у тому, що протягом часу від грудня 1946 року до дня 18 листопада 1947 року на території Перемишльського повіту Жешівського воєводства була членом нелегального союзу ОУН (Організація Українських Націоналістів), який має за мету відірвати частину території, а точніше південно-східних земель, від Польської Держави, у цій організації виконувала функції друкарки технічного осередку при рідрайоні «Холодний Яр», користуючись псевдонімом «Мотря», — тобто у злочині, передбаченому ст. 85 к.к.в.п. (Дз. V.Р.П. № 6/44, позиція 2), і за це засудив громадянку Теслю Марію, дочку Стефана, на основі ст. 85 к.к.в.п. до покарання ув'язненням на 12 (дванадцять) років, а згідно із ст. 46, параграф 1, пункт б і ст. 48, параграф 1 К. — до втрати суспільних і чільних громадянських прав на термін 3 (три) роки та конфіскації всього майна.

На основі ст. 56 к.к.в.п. суд зараховує осудженій у термін покарання позбавлення волі під час тимчасового арешту від 18 листопада 1947 року, і від цього терміну належить відлічувати відбування покарання.

Обґрунтування У процесі судового слухання встановлено: у грудні 1946 року до дому якоїсь Бахурської Марії у Маковій Перемишльського повіту, де мешкала засуджена Тесля Марія, прийшли кілька членів нелегальної української організації ОУН, які після вербування завели її до Турницького лісу в бункер, де переховувався провідник підрайону організації ОУН «Холодний Яр», псевдо «Руслан». Він же надав засудженій псевдонім «Мотря» і влаштував її друкаркою в технічному осередку при підрайоні, чиїм керівником він був. Засуджена передруковувала на машинці під керівництвом «Руслана» всі нелегальні листи, накази чи доповідні «Руслана», які потім розсилались місцевим керівникам за посередництвом зв'язкових.

Засуджена була друкаркою цього технічного осередку банди УПА до квітня 1947 року, а потім разом з «Русланом» і його підлеглими покинули бункер та перемістились у навколишні ліси, оскільки побоювались викриття бункера Військом Польським.

Від квітня 1947 року засуджена, кочуючи лісом, вже не