Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

І чинять ці страшні гітлерівсько-нероновські злочини саме ті, хто облудно кричить у всьому світі про свої нібито прогресивність, соціальну поступовість, про світову революцію і намагаються відіграти роль фальшивих рятівників людства від усякого зла.

Ми, українці, мешканці територій, розташованих за лінією Керзона, боремося разом зі всім українським народом усіма нашими силами проти цих ґвалтувань і насилля, не жаліємо навіть найтяжчої праці і крові, бо переконані, що наші безмежні жертви, принесені в цій запеклій боротьбі, принесуть вигоду і користь усьому людству, яке нині перебуває під більшою загрозою, ніж будь-коли, і більшою, ніж може здаватись, небезпекою другої тотальної тиранії, цим разом намальованої начервоно.

Одночасно звертаємося з цим відкритим листом до всього культурного світу з глибокою надією, що всі народи, які цінять свободу, і всі культурні гуманні люди, до яких дійде наш голос, відгукнуться і підтримають героїчну боротьбу українського народу проти варварського, людиновбивчого винищення, яким загрожують нам більшовики і польсько-більшовицькі тирани.

У першу чергу звертаємося до Великих Західних Демократичних держав, які проголосили і підписали цитований у вступі нашого листа фрагмент Декларації Об'єднаних Націй, де в урочистій формі визначаються права народів і права людини. Отже, звертаємося до них з протестом, скаргою і закликом, щоб допомогли своїми силами для запровадження в життя запропонованих ними самими великих засад свободи і справедливості.

ПРЕДСТАВНИКИ ВСІХ ВЕРСТВ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ, ЯКЕ ПРОЖИВАЄ ЗА ЛІНІЄЮ КЕРЗОНА

Лютий 1946 р.

Archiwum Państwowe Lublin, UPA-Zachód, VI Okręg Wojskowy kryptonim «Sian». - Teczka № 85. - S:121–122.

ПЕРЕМИШЛЬСЬКЕ ВОСЕНИ 1946

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЗВІТ [УПА] за листопад 1946 р.

За звітний період на території Перемишльського повіту відновлено переселенську акцію. Уже в останні дні жовтня старости повітів Перемишль, Бжозів, Санок і Леско видали відозви до українського населення у своїх повітах, у яких інформують, що у відповідь на численні вимоги уряд вирішив продовжити період виселення до СРСР. У відозві запевнюється, що переселенці отримають від влади таку кількість фур, яка буде потрібна для перевезення на залізничну станцію, а також збройну охорону ВП від можливих «нападів банд».

Підготовка до переселенської акції охопила всю територію, про яку йдеться у звіті. Війти гмін отримали від повітових старост інструкції щодо цієї справи і передали доручення старостам окремих українських сіл.

На території зчинився великий переполох. Населення почало шукати способів, щоб уникнути виселення. Але виселення було обмежене тільки двома центрами Перемишльського повіту.

Ми виявили, що українці з найбільш знищених польськими бандами і військом осередків насправді намагались отримати в польських установах дозвіл на виїзд. Вони робили це таємно від нас, бо знали наше негативне ставлення щодо акції переселення. Головною причиною таких дій населення був також факт, що банди найчастіше нападали на села, які готувалися до виїзду.

У результаті переселенської акції в листопаді частина українців залишила такі села: Нижня Ямна, Яблуниця, Нетребка і Рибне. Всього виселено 124 родини — приблизно 500 осіб. Села Ляхава і Лещата, також частково виселені, повернулися з останнього пункту в Перемишлі, відмовившись підписувати посвідчення про добровільне переселення.

Перебіг переселенської акції в окремих українських селах був детально описаний у часописі «Вісті з терену». Однак варто додати, що частина населення насправді просила польську владу про виїзд до СРСР. Стоячи перед примарою голодної зими, позбавлені даху над головою, з купою дітей на голові, вони не бачили іншого виходу з ситуації. І, незважаючи на це, акція переселення не мала добровільного характеру. Підрозділи ВП, призначені для проведення акції виселення, чинили жорстокість щодо населення. Солдати грабували селян, які через виїзд повитягали зі схованок усі коштовності. Тих, хто не хотів виїжджати, силою вкидали на фури, надані поляками з-за Сяну. Але, попри обіцянки, цих фур було замало — на одну підводу припадало три і більше родин. Тому навіть дуже зубожіле населення не могло умістити на возах найнеобхідніші речі. Перевізники-поляки, які повинні були перевозити переселенців на залізничну станцію, грабували на місці, а проїжджаючи через інші села, скидали кращі речі знайомим польським селянам «на зберігання». Побачивши такий спосіб переселення, багато українців, які раніше наважились на виїзд, втікали із сіл, щоб уникнути грабунків, биття і знущання конвоїрів, що «охороняли».

Безпосередньо перед самою переселенською акцією ми провели з населенням кожного села просвітницькі бесіди. Збройного опору не організовували, бо виселення було завершене дуже швидко.

На заміну військових гарнізонів у деяких місцевостях і відповідних територіальних пунктах Перемишльського повіту з'явилися того місяця, про який ми говоримо, загони КБВ (Корпус внутрішньої безпеки). Ці загони значно відрізняються від військових загонів, мають краще озброєння (більше кулеметів і автоматичної зброї), краще обмундирування (легкі короткі кожушки замість військових плащів), добрі мундири і взуття. КБВ складається переважно з добровольців, прихильників польського комуністичного руху. Вони вишколені дуже добре, за зразком більшовицьких внутрішніх військ НКВД, головним чином до боротьби з партизанами і підпіллям. У тактиці дуже розважні і надзвичайно рухливі. У плануванні теренових завдань кращі від війська. На місцевості застосовують головним чином засади і нічні напади. За звітний період ми вже зазнали перших втрат від КБВ (див. «Вісті з терену»). До населення КБВ ставиться не краще, ніж військо, а навіть гірше. У кожному українці, навіть у кожному поляку, вбачають ворога польського уряду і симпатика чи навіть співпрацівника бандерівців. Часто б'ють селян, які не хочуть розповідати про наші пересування на місцевості.

КБВ розмістився і робить напади у звітному періоді тільки двома групами силою в батальйон, обмежившись східною частиною Перемишльського повіту. В інших пунктах опору залишались частини ВП. Сильніший натиск супротивника був тільки там, де оперував КБВ, на решті місцевості нападали менше, хоча і там не було спокою. В околицях Бірчі, Бжозова, Санока і Леска військо було видно рідше, ніж у попередні місяці, але постійно перебувало на місцевості, хоча й меншими групами і переважно вдень.

З бойових акцій наших підрозділів за звітний період треба згадати раніше розроблений