Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Відповідь: Один з інформаторів міліції повідомив, що у селі Верхня Лещава перебуває банда бандерівців. Про це я повідомив постерунку міліції в Бірчі, і ми постановили з комендантом, що я зі своїми міліціонерами оточу село з одного боку, а він з другого, бо Верхня Лещава лежить між Войтковим і Бірчою. 19 березня я вислав 9 міліціонерів, а двох забрав із собою. У селі вже було спокійно. Я зустрів коменданта міліції з Бірчі Врубеля, з ним був поручник Осипенко. Пізніше з Войткова приїхали фури з 16 затриманими українцями, які переховуються від мобілізації у Червону Армію. Коли фури під'їхали до дерева, на якому була повішена Ольга Василькевич, затримали їх. А коли всі зійшли, вибрав п'ять молодих чоловіків, решту вишикував у шеренгу і наказав розстріляти. Наказ виконав міліціонер з Бірчі на ім'я Вацек. Фури з рештою молодих чоловіків поїхали до Перемишля.

Потім міліціонери разом з братом повішеної Василькевичем почали палити будинки мирних мешканців і стріляти у населення і вгору, в результаті спалено більше 25 хат.

Протокол зізнання записаний правильно на підставі моїх слів, прочитав: (-) Заранський

Допитував: (-) капітан Димов Витя~ вірний: (-) ст. лейтенант Хлуснєв

Arthiw im Państwowe Rzeszów; zespół WUSW. — Sygn. 182. — Teczka 6. — K. 3.

* * *

Протокол допиту від 9 квітня 1945 року

Допитуваний: Трабенда Францішек, син Станіслава, народився у 1921 році, проживає від народження у селі Розпуття (Перемишльський повіт), поляк, письменний, неодружений, у війську не служив, позапартійний, за його словами не суджений, міліціонер постерунку в селі Войтково.

Запитання: Вас арештовано за участь у грабунках і вбивствах українського населення у селах Верхня Лещава і Грождево, розкажіть про свої дії.

Відповідь: Не брав участі у грабунках і вбивствах разом з міліцією у названих вище селах. Мені була доручена охорона коменданта Заранського на постерунку в селі Войтково.

Зап.: Органам слідства відомо, що при постерунку села Войтково вбито кілька осіб. Розкажіть, що це за люди і хто їх убив.

Відп.: Так, при постерунку Войткова вбито шість українців. Трьох розстріляв комендант, решту міліція, тобто ми. Прізвищ розстріляних людей не знаю.

Зап.: Скільки ви працюєте міліціонером на постерунку Войткова?

Відп.: Міліціонером на постерунку працюю від листопада 1944 року.

Зап.: Скільки разів виїжджали на територію з метою грабування українського населення?

Відп.: Виїжджав багато разів, з комендантом постерунку або з самими міліціонерами, з метою стягнення податків з українців. Забирали коней, корів, збіжжя і одяг.

Зап.: Якщо стягували тільки з українців, то хіба це були тільки податки, а не звичайний грабунок населення?

Відп.: Так, звичайно, стягували тільки з українців, це означає, що грабували тільки їх. Частину забраного майна відвозили до Перемишля, решту залишали собі.

(-) Трабенда Францішек

Archiwum Państwowe Rzeszów, zespól WUSW— Sygn. 182. — Teczka 7. — K.3.

МОГИЛА У МАЛКОВИЧАХ

(…) Мені тоді було 9 років, усе бачив на власні очі. (…) Сьогодні ми приїхали з Львівщини, щоб поклонитися нашим дідам, батькам, сестрам — невинним жертвам. Довгими роками тут жили поряд два народи. Українці не пам'ятають таких жертв, які приніс 1945 рік. Тут лежить понад 20 малих дітей, від кількох місяців до 10 років. Лежать діди — ветерани Першої світової війни з високими нагородами, як Юрій Стримінський чи Дмитро Віняр — солдат Війська Польського до 1939 року. (…) Нехай еони сплять спокійно, а ми маймо надію, що ці два народи будуть жити у мирі і дружбі, будуватимуть нове життя, як пристало європейцям, і більше між ними нічого подібного не станеться.

Так із сумом, але й з оптимізмом виступив Мирослав Падовський, нині член товариства «Надсяння» у Львові, а в 1945 році свідок подій, на жалобному богослужінні над могилою 153 жертв, яке відправлялося 28 квітня 1991 року в селі Малковичі.

* * *

Малковичі до 1945 року були українським селом, за 12 км від Перемишля у напрямку Ярослава, відомим з довоєнних часів активною діяльністю товариства «Просвіта». Вночі з 17 на 18 чи, за іншими повідомленнями, з 18 на 19 квітня 1945 року на нього напала банда поляків із сусіднього села Орли і вбила всіх, хто не зміг утекти на станцію Журавлиця або просто в кущі, тобто дітей, жінок, старших людей. Протягом 45 років не можна було згадувати про такого типу події. (…) У квітні — місяці пам'яті — завдяки старанням Мирослава

Сидора з Перемишля відзначили пам'ять невинних жертв.

* * *

Нині у селі, крім однієї української родини, мешкають лише поляки, які не дуже хочуть чути про тодішні події. Тому вони неохоче дивилися на українську процесію, хоча ксьондз у місцевому костелі говорив про неї, а влада дала на її проведення згоду. На урочистість прибуло понад 200 осіб з України, головним чином родичі і давні мешканці Малковичів, яких після тієї «чорної ночі» переселено на Львівщину і Тернопільщину

На цвинтарі виросла велика (6x6 м) могила з трьома березовими хрестами. (…) У майбутньому буде ще пам'ятна таблиця з прізвищами жертв, які тут спочивають. До цього часу вдалось установити приблизно 120 прізвищ.

Б. Мацієвич. Малковичі кличуть до каяття тих, хто вчинив зло //Наше слово. — 1991. -№ 22 (2.06).

ГЕТЬ ПАМ'ЯТНИКИ

Товариство «Надсяння» (зі Львова) звернулося з листом до воєводи у Перемишлі у справі гідного християнського пошанування пам'яті вбитих польськими солдатами вночі з 17 на 18 квітня 1945 року невинних мешканців села Малковичі, біля Перемишля. Тієї страшної ночі вбито приблизно 150 осіб української національності. Їх поховали у братських могилах.

З ініціативи Перемишльського Союзу Українців у Польщі на місці