Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Мирон Лозовський. Лази // Ярославщина і Засяння 1031–1947. — С. 455–465.

РАДАВА

За станом на 1.01.1939 року в Радаві мешкало 710 українців, 380 поляків і 40 євреїв.

У середині липня 1944 року фронт пройшов через наші місця на захід без боїв. (…) Десь через місяць заходилися створювати польську адміністрацію, починаючи від міліції. (…) Польська адміністрація ставала дедалі сильнішою і все більше давала про себе знати. Почалося з арештів більш свідомих українців, тих, які були активними за німецьких часів, не виключаючи молоді. Потрапив у в'язницю і автор цих спогадів. Арешти були здебільшого випадкові. Справжнє пекло почалося рано навесні 1945 року, коли, крім міліції, або разом з нею почали вештатись різні польські банди, які грабували і вбивали випадкових людей.

Першою жертвою став Василь Бохно з Теребіня, якого Ян Тиран з Радави прив'язав до дерева і пробив багнетом. Пізніше від рук банди з В'язівниці у Теребіні загинули два старих, Вац і Скуратко Іван. У Радаві вбили хворого Білого (прізвисько Чуйка). На мосту вбили і вкинули у воду Вербицького, а малого хлопця Тонкого вбили на пасовищі. АК вбила Анелю Білу і Володимира Шегду, Петра Бохна, який повертався з магазину і назвався поляком, але, коли виявили, що він таки українець, вистрелили йому в обличчя і втекли на велосипеді. Поранений, він доповз до села, і тут його якось врятували. Такі події були на порядку денному в усіх селах Ярославщини. Мешканці сіл, розташованих на безлісній території, таких як Монастир чи Лежахів, мусили переселитись у лісисті околиці, забрати худобу і все, що тільки можна з собою взяти.

Терор припинила акція загонів УПА під командуванням Залізняка. 17 квітня УПА напала на В'язівницю і ліквідувала осередок польських банд з командиром Армії Крайової Глиняком. Після цієї сутички були ліквідовані постерунки міліції в усій околиці, і, таким чином, вся польська адміністрація перестала існувати. Радава опинилась під опікою УПА, точніше кажучи СКВ (Самооборонний кущовий відділ). Цей кущ складався з хлопців головним чином із Радави, Монастиря, Нелепковиць, В'язівниці та деяких сіл із-за Сяну. Настала «упівська республіка» з кордоном на Сяні, яка протрималась до весни 1946 року. У цей період було кілька облав Війська Польського на ліси, але без значного ефекту. Першою найбільшою акцією з великою кількістю війська була облава, яка охопила наше село. Це було на Великдень 1946 року. Тоді були спалені майже всі присілки нашої гміни. Люди збудували собі згодом землянки і прожили в них до виселення влітку 1947 року. Військо Польське влаштовувало такі акції все частіше, але не так систематично, як перед тим робили це звичайні польські банди.

Під кінець травня і на початку червня так звана акція «В» («Вісла») збезлюднила Радаву. Українців і більшість мішаних родин вивезли на колишні німецькі землі, переважно в Ольштинське. Як вже згадувалося, всі присілки було спалено, тільки небагато з них відбудувались. У деяких місцях тепер росте ліс. Село Радава існує і, як кажуть, розбудовується. Крім восьми мішаних родин, справжніх українців там нема. Зрештою, це було бідне село, але завжди йому була властива релігійна самосвідомість. Національна свідомість почала пробуджуватися лише під час Другої світової війни, однак не встигла викристалізуватись. Але шість хлопців з Радави пішли таки у дивізію «Галичина», а тринадцять — в УПА. Дехто з них віддав своє життя, виконуючи обов'язок перед Україною, яку так мало знали.

Михайло Бохно. Радава //Ярославщина і Засяння 1031–1947. — С. 523.

ТЕРОР У ПЕРЕМИШЛЬСЬКОМУ

До Голови Ради Народних Комісарів СРСР тов. Микити Сергійовича ХРУЩОВА

Від другої половини лютого ц. р. до українського населення Перемишльського повіту, яке має бути евакуйоване в Україну, застосовується нелюдський терор. У численних випадках населення масово вбивають, а майно і худобу грабують.

18 лютого, вдень, у селі Пйонткова у гміні Жогатин розстріляно 25 українців, спалено кілька хат, у селян забрали багато худоби і майна.

23 лютого у селі Бабиці вбито родину священика і дві родини українських селян.

25 лютого здійснено напад на українське населення у селі Косеніци, яке готувалось нами до евакуації. Вбито 3 особи, поранено 2.

В кінці лютого українське населення вигнали з шести сіл у гміні Дубецко: Підбуковинка, Руське, Полхово, Бахужець, Ласківка і Дубецьке Передмістя. Багато селян у страшний спосіб вбито і розстріляно, польське населення з навколишніх сіл повністю пограбувало їхні майно і худобу. Понад 500 родин з тих сіл сховались на правому березі Сяну. Терміново потрібні харчі, одяг і взуття.

28 лютого вдень у селі Павлокома, гміні Динів, у страшний спосіб вбито приблизно 500 українців, у тому числі багато жінок і дітей. Майно і худобу із 180 українських господарств повністю пограбувало польське населення.

4 березня у селі Уйковиці, яке ми готували до евакуації, у страшний спосіб вбито 11 українських селян. Майно і худобу, не тільки вбитих селян, пограбували.

5 березня у селі Бахів спалили приблизно 60 українських господарств. Вбито багато людей.

Уночі 3 березня в селі Коштова вбито п'ять осіб і поранено одну серед господарів, підготовлених до евакуації. Пограбовано і знищено майно 30 господарів, запаковане і вже завантажене на фури.

Виконувачі цього розбою — озброєне польське населення і міліція. Розбій вчинили, головним чином, з метою вигнати і пограбувати українське населення, щоб воно не змогло вивезти худобу і майно.

Місцева влада не робить нічого, щоб припинити розбій і грабежі. Навпаки, поспішають забрати зерно і худобу в господарів, які не встигли ще звернутися з проханням про евакуацію і не взяли відповідного посвідчення. З цією метою на них накладають збільшений контингент або просто конфіскують майно. Є випадки захоплення худоби навіть у тих господарів, які подали прохання про евакуацію.

За таких умов нормальна евакуація неможлива. Будемо