Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Дали про себе знати калмики-власовці, залишені німцями для боротьби з бандитизмом у Білгорайському повіті. Ці азіати спалили у лісі живцем Івана Охаба, коли він став на захист своєї дружини. Літом їхали з Цеплиць до млина в Ожанній Микола Кархут з сином Стефаном, Микола Ковальчик і Теодор Охаб — усі з Циганської Гурки. Їх убили на дорозі поляки з Бжиської Волі. Трохи пізніше бандити з Любянки вбили Петра Зілінку.

Після відступу Ковпака польські банди з Люхова і Сенявського Майдану напали на Цеплиці вдруге. (…) Бандити втекли, з переляку залишаючи награбоване майно, коли почули постріли з автоматів самооборони. Від цього часу боївки оминали Цеплиці й передислокувалися на західні території. Особливо тоді потерпіли Курилівка і Домбровиця. У 1944 році багато українців з Курилівки мусили спочатку шукати захисту в Цеплицях і лише звідти виїжджати в Україну. (…)

У середині серпня 1944 року українське населення з Цеплиць і околиць було залишене на поталу бандитським елементам, які формально репрезентували тоді адміністрацію Польщі. У Цеплицях це були староста Йозеф Бушта і комендант міліції Марцін Матерна. Різні злочинці й покидьки польського суспільства зійшлися в Цеплицях і околицях і почали систематично вбивати українське населення. Приводом для смерті від польського ножа і кулі була належність до українського народу.

Авторитетними представниками тодішньої влади, польської адміністрації були такі злочинці, як Ян Тот («Мева») з Великої Домбровиці, Вінцент і Фелікс Врубелі з Лежахова, Словінський з Пелкінь, Новак («Дроп») з Рудки, Мечислав Круль, Ян Бенца і його брат-близнюк Мечислав Міхальський (нині лікар у Польщі), Тадеуш Куниш, Дзвонек Мікульський і його брати, Болєк Косткевич, Коперський (Татар), Мандович, Войтек Кубрак з Убешина, Йозеф і Франек Зигмунти, Ян Мілек і перехрест Житура з Гожиц. Територією діяльності цієї банди з Цеплиць були всі наші землі на схід від Сяну.

До другої банди, яка діяла в околицях Цеплиць з базою у Сенявському Майдані, належали: Урбанський, Ян Козлуб з Польської колонії (він хотів замінувати церкву в Добрій, але бомба вибухнула раніше і розірвала його), брати Сорготови з Бучини біля Слободи, Ян і Собек Пендзівятри з Малої Домбровиці, Ян Одонек і брати Лєнарови з Королівки, Ян Крупа, Міхал Вось з Циганської Гурки, перехрест Іван Наконечний (Микитка). Найжорстокішим убивцею в цій бандитській групі була стара панна Ева Кубіца, яка у 1935 році приїхала із-за Сяну зі своїм батьком Якубом і поселилась у Нижніх Цеплицях Дольних на фільварку в адміністратора Ружицького. На своїй совісті вона мала понад 50 убитих українців з Цеплиць та околиць.

До цих двох бандитських груп у планованих акціях приєднувалися ще помічники, які тільки грабували і полювали за трофеями. Саме в такому зміцненому «сезонною підмогою» складі бандитські групи впень вирізали українське населення Піскоровиць. А починалося від арештів зовсім невинних людей у Цеплицях. Жертвами арештів були: Михайло Квік (Гілар), Сенько Лешак, Михайло Лешак (Команів), Стефан Воробель, брат Олекси, Олекса Федірко, Ілько Піх, брати Андрій і Микола Гись, Олекса Гарпуль, Михайло Шегда, Микола Федірко (Медик). З цієї групи загинули у в'язниці Олекса Федірко, Михайло Лешак (Команів), Юрко Шегда і Михайло Федірко (Медик) (так в оригіналі. — Ред.).

Іншим разом ті самі бандити заарештували у Цеплицях таких селян: Івана Волчастого (Калин), Івана Коваля, Петра Волоса й Івана Пазуняка з Адамівки. У 1945 році додому повернувся тільки Петро Волос, але незабаром помер. Решта загинули без сліду (…) Іван Кархут врятувався від смерті втечею.

У березні 1945 року польська банда напала на присілок Цеплиць — Волчасте і там жорстоко мучила, а потім вбила 24 особи. Через кілька днів напала на Цеплиці. Тоді загинули: Степан Зубик, Федько Рудик з Покрив, Олекса Волос (Градус), Катерина Квік (Гілярка), брати Кость і Михайло Нагірні, Тимко Сопілка, Денис Чорнейко, Дмитро Шегда (Смаль), Іван Рудянин, Микола Пашковський (Попик), Нестор Паранич, Микола Мокрицький, Іван Грод, Марія Грод, Олекса Зигмунд, Дмитро Пісечко, Павло Пухта, Іван Нагірний, Михайло Шегда, Михайло Цупер, Петро Воробель, Сильвестер Пашковський, Настя Квік, уся родина Мокрицьких — Іван, Марія, Анна, Василь, Михайло і Ярослав. На присілку Шегди поляки сокирою зарубали Михайла Шегду.

У 1945 році польська банда напала на хату старого Івана Кархута і так його побила, що через кілька днів він помер. Микола Вось зі своїми колегами Бахорами вбили Івана Лутого з Циганської Гурки у ліску «Півне» біля Цеплиць.

Злочинці не поминули також українського населення на присілку Молинь, який належав до громади Піскоровиць. Від ножів польських бандитів там загинули: Ілько і Анна Молинь (їхню дочку бандити вкинули до Сяну), Петро Ковальчик, Семен Хромейко, Василь Волох, Настя Піган, Параскева Бліщ, Ілько Сах, Іван Бліщ, Марія Молинь, Анна Сах із сином і Олекса Молинь. Онуфрія Молиня вбив товариш — поляк з Рудки Стах Котовський, а Петра Коваля вбили мазури — Марія і Альбін Лєйчаки, які мешкали в лісовій сторожці.

Систематична акція винищення українського населення тривала на всьому Закерзонні, а особливо у Цеплицях. На Різдво Христове 1945 року поляки вбили у Тарнавці біля Ожанної всю родину Коза — матір Параску, її синів Івана, Петра, Миколу, Стефана і дочку Анну. Тоді загинув також Теодор Павлівець із села Павлова, а на присілку Белє бандити вбили Анну Мокрицьку. Михайло Беля загинув на пасовищі біля своєї хати.

Вбивали українців і на території Сеняви. У 1945 році поляки замордували там усю родину Наконечних (5 осіб, у тому числі троє дітей), загинули Андрій Гірний з дружиною й чотирма дітьми і Михайло Левцьо з дружиною й двома дітьми. Одне з дітей вижило і залишилося сиротою.

* * *

Після розпаду гітлерівської Німеччини українці, які були вислані до Рейху на примусові роботи, почали масово повертатися додому. По одному або групами верталися також хлопці й дівчата з Цеплиць. Виходили з потягів на станціях у Ярославі, Лежайську і Тринчі. Вони везли з собою мізерне майно і пішки діставалися до рідних Цеплиць. Не знали, що на всіх перехрестях перед селом або над берегом Сяну в прибережних кущах за ними стежили польські бандити, які затримували тих, хто повертається,