Українська література » Наука, Освіта » Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Читаємо онлайн Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький
Шалева Кароліна Занько Андрій Занько Іван Занько Марія Келар Стефан Руп Михайло Ходан Андрій Сирило Стефан Соха Іван Фесяк Олег Волос Юрій Когут Анна Коман Анна Коман Катерина Ступен Марія Молодій Марія Козелко Ксенія Рафа Текля Папа Марія Рафа Марія Рафа Михайло Рафа Стефан Вахнянин Зоя Вахнянин Орися Вахнянин Нестор Шикула Дмитро Шикула Стефан Вовчко Михайло Хрумейко Юрко Швед Марія Молинь Марія Молинь Стефанія Молинь Ілько Буковенський Стефан Буковенська Ксенія Волос Михайло Волос Анна Козелко Олег Козелко Марія Волчастий Олег Волчаста Марія

Ще про події у Піскоровицях

Першою у моїй родині загинула сестра Марійка. Її схопили з нареченим на Сяні і обох кинули під лід. Брати Іван, Михайло, братова, двоє дітей і мама загинули в селі у школі. У цій школі загинуло тоді 340 осіб. Усе господарство спалили, майно загарбали, а ми втекли в самих сорочках і на одній фурі добрались до України: тітка Стефанії Терлецької з Шпаком, брат Микола з дружиною і сином, батько, я і Ситар з дітьми і дружиною.

І так приїхали в Україну і живемо до цього часу. Церкву зруйнувала ця банда, яка вбивала людей. У Піскоровицях тоді загинуло 1344 особи. З Піскоровиць тут нема нікого.

Стефан з Піскоровиць (нині мешканець України)

Піскоровиці в 1966 році

У 1966 році я вирішила поїхати в Україну, а потім до свого села Піскоровиці, у якому ще залишились мої родичі. Приїхала до села і не повірила власним очам, що це мої Піскоровиці, які я покинула 28 років тому. Мене огорнув великий сум: хат мало, церква і читальня розвалені, усе заросло бур'яном. У селі залишилось лише кілька українських родин.

Ми пішли на цвинтар, і там також усе поросло бур'яном. Мені показали дві братські могили замордованих у місцевій школі. На одній поставили залізний хрест, на другу людям не вистачило грошей.

Після повернення до Америки разом з Василем Шикулою зібрали трохи готівки, мій чоловік Стефан розробив план, і це все вислали до родини Миколи Шикули. Пам'ятник зробили, але, щоб його встановити, потрібний був дозвіл влади. Після довгих клопотань у Варшаві в Українському комітеті й у Жешові приїхала комісія перевірити, що то були за люди і як їх вбито. Нарешті ми отримали дозвіл на встановлення пам'ятника. Він стоїть поблизу дороги, а люди, які приїжджають з України до Піскоровиць, спочатку йдуть на цвинтар подивитись на пам'ятник і згадати у молитві невинних жертв польського людиновбивства.

Стефанія Терлецька

Ярославщина і Засяння 1031–1947: Історично-мемуарний збірник. — Нью-Йорк — Париж — Сідней — Торонто, 1986. — С. 510–513.

Від церкви у Піскоровицях залишилися шматки кам'яного фундаменту, кілька старих лип і великий хрест. Тут, ще перед виселенням українців, місцеві й навколишні польські злочинці вимордували протягом одного дня 358 українців. Згідно з розповіддю наочних свідків польський уряд виселив з Піскоровиць тільки половину українського населення, бо другу половину (1344 особи) встигли знищити сусіди-поляки ще перед урядовим виселенням.

Церкву, яка мозолила очі, місцеві поляки поступово розібрали, а коли минуло 20 років, знищили дощенту.

Олег Володимир Іванусів. Церква в руїні: Загибель українських церков Перемиської єпархії. — Cm. Катарінес (St. Catharines), 1987. — С. 255.


Документ 39

ТРАГЕДІЯ СЕЛА ГВОЗДЯНКА

Там не було УПА. Поляки говорять, що якби не УПА, то лемків не виселяли б і українців залишили б у спокої.

Поряд з самим Жешовом були ще два українських села: Залісся і Біла. У Заліссі була чудова мурована церква, побудована українцем, який повернувся з Америки у 1889 році. (…) У Заліссі богослужіння велось у греко-католицькому обряді, тільки проповідь була польською, щоб усі розуміли, бо більшість вірних говорила тільки польською.

За 10 км на південь від Жешова були села Гвоздянка, Ближнянка і Малівна; найбільше українців було у Гвоздянці, більше половини становили українці. У Гвоздянці розмовляли українською і польською. (…) Далі, за 30 км на південь, були суто українські села: Бонарівка, Ванювка, Коростенка (Красна), Чорноріки, Опарівка, Жепник і Петруша Воля. Всюди розмовляли українською, у церквах правили у греко-католицькому обряді, крім Петрушої Волі, у якій були уживані дві мови… На 1200 мешканців

Відгуки про книгу Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: