Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький
Акція була добре підготовлена і зразково проведена. Аптеку забрали майже всю. Взяли також трохи мануфактури з кооперативу. Розбили ще кілька приватних магазинів, з яких забрали тільки необхідні нам речі. За них ми залишили розписки, а решту товару не чіпали. Вартість захоплених ліків становила приблизно 2 мільйони злотих. Крім цього, захоплено ще трохи зброї від роззброєних і вбитих міліціонерів та членів ОРМО. Наша акція мала цілком позитивний відгук серед польського населення Динова й околиць.
Кількома днями пізніше у район Бірчі і Бжозова приїхали автомобілями з-за Сяну (напевно, з боку Риманова) три батальйони ВП, і почалися масштабні облави у лісах і селах. Шукали ліки і частини, які брали участь в акції на Динів. Після кількох днів акції віднайшли закопану бочку, у якій була частина динівських ліків і фармацевтична бібліотека. Частину ліків забрали, а частину порозкидали поблизу місця, де були закопані. Потім ці частини ВП рушили через ліси і села у напрямку Санока. Крім знайдення бочки з медикаментами, вони не вчинили більшої шкоди в цій місцевості.
Заслуговує на увагу також факт, який мав місце за звітний період, тобто 28.10 і 6.11 ц. р. Спеціальна військова група приїжджала для зйомок фільму про бої Війська Польського з партизанами та нібито грабунки і саботаж повстанців. Привезли обдертих в'язнів, яким наказали грати роль повстанців, інсценізували не дуже смішні комедії та інші потрібні їм сцени. Зганяли населення, палили пусті хати і це все фотографували.
Користуючись присутністю ВП, поновили «діяльність» польські бандитські елементи з-за Сяну в українських селах Надсяння. Під час нічних нападів убили кількох цивільних і забрали кілька останніх одиниць худоби. Боротьба з ними дуже важка, бо невідомо, звідки, куди і коли прийдуть. Пограбувавши все, що потрапить під руку, вбивши кожного, хто стане на дорозі, бандити відразу втікають, навантажені трофеями, за Сян. (…)
У звітному періоді значно активізував свою діяльність ВОП. Попередньо вони охороняли тільки свої застави і найближчі околиці, тепер роблять засідки і нічні напади на селі, шукаючи бандерівців. До Войткової прибула 75-особова команда з Волковиї. Фурмани, які їх привезли, застерігали, що на попередньому місці постою їх дуже відчуло населення. (…)
Наше населення, матеріально знищене безперервним грабунком з боку війська і бандитів, ще має запас хліба і не передбачає голоду навіть на час перед жнивами, якщо тільки ворог не посилить пограбування.
Р-н
Місце постою, 15.XII. 1946 р.
Archiwum Państwowe Rzeszów, zespół WUSW. — Sygn. 180. — K. 104–105.
Документ 55
НАДСЯННЯ ЗВИНУВАЧУЄ!
Серед кічькох грубих книжок, які подають історію окремих регіонів Закерзоння, вирізняється багатством матеріалу і солідним опрацюванням 800-сторінковий том, виданий у 1986 році Науковим Товариством ім. Шевченка у Сполучених Штатах, під назвою: «Ярославщина і Засяння 1031–1947. Історично-мемуарний збірник». Подаємо з цього тому огляд дрібних подій в окремих селах, зазначаючи сторінку книжки, а детальнішим описам надаємо форму окремих документів.
Передмова, с. XIV. Ця книжка відображує історичні рани українського автохтона Ярославщини і Надсяння, які ще нині так нам дуже болять. (…)
Багатовікова присутність польських можновладців на західних окраїнах українських етнічних земель і їхні методи дискримінації і денаціоналізації формували історичне минуле цих земель і остаточно визначили їхню нинішню долю.
Традиційна загарбницька політика давньої післяверсальської і нинішньої «народної» Польщі постійно намагалась відсунути українців із заходу далеко на схід. У цій діяльності постійно застосовувалися жорстокі, нищівні методи, а наші оборонні акції називали «бандитизмом».
Нищення церкви на Холмщині, а пізніше на Надсянні й Лемківщині засвідчує незмінність польської політики стосовно українців. Про масові вбивства українського населення в усьому Надсянні, й у тому числі священиків у 1945–1947 роках, польські чинники мовчать до нинішнього дня.
Протягом останніх десятиліть польська публіцистика і польські наукові кола засипали книжковий ринок багатьма псевдонауковими працями, намагаючись не тільки довести польськість українських західних земель, але й обвішати нас образливими назвами. (…)
У Ярославі й околицях влада «народної» Польщі дозволила собі страшні злочини. Але досі не було можливості для висвітлення цих убивчих польсько-більшовицьких вчинків. Віримо, що нинішній збірник Регіонального об'єднання Ярославщини і околиць Надсяння хоча б частково заповнить цю прогалину (…)
АНДРІЙ, український єпископ в Аргентині, с. XVII. Після страшної бурі Другої світової війни настала велика політична і церковна зміна. Більшість українського населення Ярославщини було вивезено в Радянську Україну або у північно-західну Польщу. Залишилося місто Ярослав зі своїм славним українським іменем. Залишилась такою самою, як була, срібна стежка Сяну. Залишилися села, але змінились люди. Майже ніхто з них не говорить українською, нема вже у церкві богослужіння в українському обряді галицької Русі-України, не чути українських народних пісень. (…)
Не знаємо, чи завтра землі Надсяння і Ярославщини будуть включені у кордони української держави. Може так статися, бо у Бога все можливе. Але ми переконані, що вони завжди будуть територіями української Київсько-Галицької Церкви…
Біла Жешівського повіту, с. 229. У 1945 році, вже після відходу радянських військ, місцева «соціалістична» влада, що складалася із шумовиння, підбурювана поляками зі сходу, повбивала всіх чоловіків-українців, яких змогла схопити протягом однієї ночі. Тіла вбитих були зв'язані колючим дротом, побиті, мали поламані кістки, повиколювані очі. Це нібито була відповідь за вигадані вбивства поляків зі Східної Галичини.
Старе Място Лежайського повіту с. 231. До 30-х років не було ворожості між українцями і поляками. Пізніше, одночасно з розвитком національної свідомості українців, почалося відокремлення. (…). Після встановлення комуністичної системи поляки систематично вбивали українців. Недобитки, яким вдалось утекти до Дембна, були під охороною Української Самооборони, яка не допустила масових вбивств. За таких обставин українська делегація звернулася по допомогу до радянських військових чинників у Ярославі. Вони прислали вантажні автомобілі, які вивезли населення в Україну, в околиці Городенки і Тернополя.
