Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

не братися за не своє діло. Україна повинна перед цілим світом червоніти за свій такий уряд, котрий, очевидячки, веде до загибелі. На одній нараді представників Полтавщини і Харківщини в Полтаві один із авторитетних представників українського громадянства, звертаючись вбік с.-р., сказав: "Подивіться, що з себе уявляють наші міністри. Як не кретин, то падлец". Так буде до тої пори, поки всі ви, громадянські представники, не скажете: "Я перше всього українець, а потім вже партійний діяч, потім хоч готентотської партії." Я осібно скінчив, вимагаю для себе свободи, я її заслужив! Ви мусите мене випустити, але все-таки працювати з вами більше не буду, не по дорозі нам!"

Отаман Петро Болбочан 26.1.1919 року, Київ, готель "Континенталь"[1].

Очевидно, полковник Болбочан не одержав жодної відповіді від причетних осіб і тому, коли вже був у Галичині, знову пише відкритого листа:

"Відкритий лист Отаманові Петлюрі, членам Директорії, Прем'єр-міністрові, Начальникові Генерального Штабу, Голові Національного Союзу, Голові партії самостійників, Командирові Осадного Корпусу, і копії: отаманові Грекову, отаманові Шаповалов! полковникам Республіканської Дивізії і в часописи українські і російські.

Необхідність примушує мене додати декілька слів до свого першого відкритого листа. Вам, панове, відомо, що я сидів арештований в номері 22 готелю "Континенталь". Весь цей час (від 24 до 31 січня включно) я добивався кого-небудь бачити з наших військових, або загальних керівників, щоб запитати, за що я був арештований. Ніхто не хотів зайти до мене, всі боялися, бо ніхто не міг відповісти на моє запитання… за що. Один військовий міністр отаман Греков не боявся зайти до мене і запитати: ЗА ЩО ВИ ЗААРЕШТОВАНІ? Отаманові Грекову завсіди вірили і віримо.

Звертався я до отамана Петлюри кілька разів, один раз надіслав йому листа — ніякої відповіді, і прийняти мене він теж не захотів; а зайти до мене — не було чого і думати, не дивлячись на те, що Петлюра жив рядом з моїм номером через стіну (N; 21). Всі, до кого би я не звертався, відповідали: нема дома, зайнятий і т. п. (Коновалець, Мельник, Петлюра, Чайківський). В той час, за малою виключністю, головними керівниками армії були "фендрики", до котрих тяжче було добитися, ніж перед тим до Гетьмана Скоропадського.

Ну, не хотів Петлюра мене прийняти, хай буде так, бо я "зрадник", але він не хотів прийняти навіть мою дружину, коли вона хотіла вияснити, у кого має шукати права відносно розбійничого трусу, зробленого у неї січовиками у Києві; вони ограбили все, що у неї було. Трус був по ордеру старшини Чайківського.

Пане Отамане Петлюро! Я весь час молився на Вас, я навіть забув Ваш руйнуючий наказ по армії, котрий Ви видали в грудні 1917 p., і котрим Ви надовго знищили молоду Українську Армію та підірвали в неї національну ідею. Я не хотів згадувати про цей наказ, я думав, що життя Вас перемінило, однак я помилився, Тепер, коли Ви не хочете оцінити обставин, і не хочете вірити, що Україні загрожує страшна небезпека, я можу сказати, що у Вас було щире бажання створити тільки "Ореол Петлюри", а не "Ореол України", і аби цей ореол не пропав, Ви рішили свою вину скинути на Болбочана. Не вірю я більшій кількости Ваших співробітників і деяким з тих, котрі стоять тепер на чолі Республіки. Тепер такий час, коли хата горить, а хто хоче вогонь гасити тим, що буде дути на вогонь, той вже не діяч, той є або хлопчик, або авантюрист, або кретин, або підлець. Ви окружили себе "єзуїтами" і інтриганами, котрі строго проводять необхідну їм тактику.

Прошу Вас, пане Отамане Петлюро, скажіть по щирости, що корисного Ви робите для Армії? Коли я сидів в "Континенталі" заарештований, я серцем відчував, що Армією правлять ті дрібні авантюристи, ті фендрики, ті інтригани, котрі окружають Вас. Ви ж в їх руках є простою маріонеткою.

За весь час перебування в Києві ні я, ні представники від Республіканської Дивізії не могли виявити причини мого арешту, тільки всі від мене і представників Республіканської Дивізії тікали, навіть говорити боялися, бо ніхто не міг відповісти на запитання — "За що я заарештований?"

Отаман Петлюра казав: "Слідство покаже". Значить, мене арештували для чогось, а слідством вже будуть вишукувати яку-небудь причину. А все-таки, за що я заарештований? Весь час я продовжував запитувати, бо, бачите, я сподівався, що находжуся в правовій державі, та все-таки при владі найдуться порядні люди. Але багато Україні прийдеться ще пережити, поки вийде Вона на правовий шлях.

Один з добродіїв — фендриків, окружуючих пана Петлюру, п, Чайківський висловився, що мене обвинувачують в тім, що колись то, прощаючись з мадам N. (жінкою бувшого флігель- ад'ютанта)… ПОЦІЛУВАВ її руку. Безумовно, пане Чайківський, обвинувачення дуже важне і, слава Богу, що про це не довідалася верховна слідча комісія, а то зараз підняла би світове діло.

Так то, так, пане Чайківський, а все-таки зробили ганебний трус з Вашого наказу на квартирі, де були речі моєї дружини, а ордер був підписаний Вами.

А, Ви відрікаєтеся? Безумовно, так і треба, але уявіть собі, що Ви знайшли якісь компроментуючі мене документи, або ті самі 120 мільйонів; як Ви думаєте, чи Ви тоді теж відрікались би? Тепер же тільки і треба відрікатися, казати, що трус був самочинний і бути задоволеним тим, що ограбували всю квартиру і взяли не тільки те, що складало цінність, що збиралось у мене і дружини роками, але навіть фамільне наше добро забрали, котре для Вас зовсім не має ніякої ціни — напр. портрети, листи, старі документи, стару зброю і т. інше. Ви забрали у моєї дружини останні гроші, ви забрали у неї одежу, різні речі, всю мою зброю, навіть ту одежу, котру ви не взяли, ви її пірвали… Все це теж було необхідно для "ПОЛІТИЧНОГО МОМЕНТУ"? Трус Ваш був подібний до набігу розбійників, Тепер Ви кажете, що трус був самочинний, і цим Ви себе ще більше компроментуєте, А міліція? А