Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

Історія першого арешту полковника Петра Болбочана не була б вичерпною, якщо б не було подано офіційної думки в цій справі речника уряду УНР в особі колишнього прем'єр- міністра Бориса Мартоса. Він вважає полковника Болбочана "зрадником", хоч саме йому, Мартосові, приписуються слова, що "як не буде Україна соціялістичною, то най краще не буде ніякої".[26] Згідно з твердженням Б. Мартоса, зрада полковника Болбочана полягала в тому, що замість стримувати наступ більшовиків, він "відступив з Полтави на Кременчук і навіть почав переводити звідтам військо на станцію Знаменка. Таким чином, він відкрив більшовикам дорогу не тільки на Катеринослав, але й на Київ, і відірвався від тих частин, що стояли на півночі. Коли б він був задержався хоч би в Кобеляках, то міг би загрожувати більшовицькому флангу, але він просто покинув фронт з усією армією. Це й примусило головне командування позбавити Болбочана керівництва, дати наказ про його арешт і віддати під суд. 22 січня в 5 год. ранку курінний 3 Пішого Гайдамацького полку арештував його з прибічниками в його вагоні на ст. Кременчук на підставі телеграфічного наказу головного командування".[27 *]

Хоч колишній політичний діяч признається, що "я не військовий" і тим визнає, що не має жодних підстав оцінювати причин провалу Лівобережного фронту, все ж таки він вважає себе компетентним відповісти на питання, в чому полягала зрада полковника Болбочана. Цитую Бориса Мартоса:

"1. здав Харків без бою;

2. відійшов з Харкова через Полтаву — Кременчук на Знаменку, не ставлячи більшовикам належного опору;

3. допустив відхід деяких частин на Лозову на сполучення з добровольчою армією, з якою ми були у ворожих стосунках;

4. вів якісь таємні зносини з донським отаманом ген. Краснгівим в той час, як на Дону російські генерали формували добровольчу армію для відбудови царської Росії;

5. не виконав бойового наказу захищати залізницю Полтава — Київ і ввесь східній фронт;

6. залишив самовільно фронт, відійшов за Дніпро;

7. відходячи з Харківщини та Полтавщини, самовільно позахоплював повітові скарбниці і запаси цукру".[28 * **]

Перелічені провини становлять акт обвинувачення партійних керівників проти полковника Болбочана, які протягом війни за українську державність намагалися перетворити військо у партійні формації. Коли ж їхня агітація принесла свої негативні наслідки на фронті, ті ж партійні керівники відмовлялися визнати свої помилки, або змінити свій політичний курс. В кожному разі, не зважаючи на категоричні твердження колишнього прем'єр-міністра Б. Мартоса, дійсність виявилась цілком інакшою.

Ще під час перебування в Києві, куди його привезли всупереч бажанню Головного Отамана С. Петлюри, Петро Болбочан домагався посередньо й безпосередньо вияснити причини свого арешту. С. Петлюра просто відмовився зустрітися з полковником, інші представники уряду або не хотіли, або не могли поставити справу на розгляд. При таких обставинах полковник Болбочан вирішив вдатися до відкритого листа з надією, що його громадянський виступ спонукає причетних осіб подати хоч будь-яке вияснення справи.

"Отаманові Петлюрі, членам Директорії, Прем'єр-міністру, Начальнику Генерального Штабу, Голові Національного Союзу, Г олові партії Самостійників і копії до відома Отаманові Грекову, Коновальцеві, полкам дивізії, в часописи українські й російські.

Я просив, аби хто-небудь до мене зайшов, аби запитати про мою "зраду" та мої злочинства. Але видно, що всім Вам сором мені у вічі дивитися, бо український уряд всі свої помилки рішив звалити на мою шию, аби я за всіх відповідав, як зрадник і злочинець, а признатися в цім ніхто не хоче… Всі ви, замість того, аби покарати винних за самочинний мій арешт, санкціонуєте його і тим даєте право щирим авантюристам (Волох, Вірко, Махно, Тютюнник і т. д.) продовжувати своє Каїнове діло. За що я заарештований? Я прохаю відповіді! Може за те, що вже 16 місяців активно борюся за права самостійної України? Може за те, що зумів збудувати міцну кадрову військову частину і зумів обороняти її як від посягнень безталанного міністерства Ц.Ради Голубовича? Може за те я заарештований, що в час гетьманського режиму не боявся дати місце-приют розформованим Січовим Стрільцям? Може аа те, що по першому заклику я рішив судьбу повстання? Може за те, що я говорив і передбачав, що після повстання буде анархія, і вимагав організованости, а не соціалістичної демагогії, і не боявся це вам у вічі казати? Може за те, що я, коли був у Києві у грудні 1918 p., відверто сказав Вам, що своїми силами не зможу утримати Лівобережну Україну, а вимагав для цього хоч 4 полки галичан, нарешті, хоч що-небудь просив, Цю допомогу ви обіцяли через два тижні, а деякі частини