Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

І. Барило: "…наші частини мали зв'язок на фронті з Донськими козачими частинами, де на Дону на той час не перебувала московська Добрармія. вона була на Кавказі. Відношення з козаками було добре. Та в районі, здається, Бахмача ці добрі стосунки почав псувати значковий Гайдамаків, пізніший отаман Волох, роблячи самочинні на них напади. Про це довідався Штаб і полк. Болбочан суворо заборонив, під карою суду, Волохові це робити. На запитання Петлюри, яке відношення до нас Добрармії, Болбочан відповів, що "наразі жодних акцій з московськими добровольчими частинами не маємо, маємо лише зв'язок з частинами Всевеликого Війська Донського, з ними стосунки наразі добрі; вони нас не чіпають, але отаман Волох провокативно, стало має з ними перестрілку".[11] "Головнокомандуючий Болбочан, — пише радянське джерело, — наказав всім військам, що ведуть боротьбу, відступити з фронту. Він же вислав офіційну телеграму полковникові Волоху з пропозицією негайно розпочати переговори з Доном про спільні заходи проти більшовиків".[11а]

Про те, що С. Петлюра мав надію порозумітися з Добровольчою армією Денікіна, свідчить і такий факт. "Ще за тиждень до Київської катастрофи була сформована і вислана делегація до військового командування Добрармії на чолі з ген. Омеляновичем — Павленком. Гі голова свідчить…що Гол. Отаман дав йому інструкцію, яка говорила про боротьбу з більшовиками протягом двох років, про конечність порозуміння між двома протибільшовицькими арміями, встановлення демаркаційної лінії і т. п, На авдієнції, однак…наважуюся й питаю Гол. Отамана: "А що, коли вони просто скажуть — федерація, а потім військова угода". С. Петлюра глибоко замислився, чую, наче про себе сказав: "Ну, яка федерація…", — далі наступила глибока задума, я, як у штучному тумані… розумію, що розходиться про дуже болюче місце — схиляюсь, кланяюсь і виходжу".[11б]

З 24 на 25 січня 1919 року, о 5-й годині ранку, коли штаб Запорозького Корпусу перебував у Кременчузі, полковника Болбочана було арештовано. В присутності Волоха, який в той час несподівано зняв свій полк з фронту, О. Загродського і Стефанова арешт провів поручик Волощенко, "довірочна особа Волоха й виконавець різних екзекуцій… Він же почав розповсюджувати провокаційні чутки, що нібито Болбочана заарештовано за зраду. Про арешт не були повідомлені ані командири дивізій, ані командири полків".[12] Разом з Болбочаном арештували полковників Саліванського й Гайденрайха. "Так Головний Отаман Петлюра, — пише Сергій Шемет, — своїм наказом про арешт полковника Болбочана зі штабом прислужився Совєтській Росії, враз зліквідувавши власними руками той фронт, де воювала російська Червона армія з перемінним успіхом біля трьох місяців".

Сотник Барило пише, що полковник Болбочан також мав певні плани щодо Волоха і його оточення: "…розвідка Штабу Лівобережного фронту і Запорозького Корпусу мала відомости, що вони є більшовиками, тому Болбочан вижидав відповідної хвилі, аби Волоха заарештувати. Про це він докладав Директорії і Петлюрі".[13]

Як проходив арешт, розповідає полковник Іван Дубовий, командир полку ім, гетьмана Мазепи Запорозького Корпусу. В той час він, маючи тиф, перебував у лікарні в Полтаві.

"Довідуюся, що Запорожці відходять, постановляю не лишатися в шпиталю, хоч ще не міг добре ходити. Увечері мав побачення з полк. Болбочаном, який прибув на один день до Полтави; дістав інформацію про події, мене здивувало при першім погляді на Отамана [полк. Болбочана — Я.Ш.], що його обличчя огорнене великим сумом. В потязі Отамана я і прибув до Кременчука і мав відпочити перед тим, як знову обійму свою команду. В особистому вагоні п. Отамана була його дружина, сот. Корж, старшина Штабу і я, Змучений після хвороби, я мусів одразу відійти до свого купе і хутко заснув. Проснувся через гуркіт в коридорі, де чути поспішний хід багатьох людей; видко, входили і виходили. У мене з'явився неспокій. І дійсно, за хвилину двері до купе відчинилися, ввійшли Гайдамаки, оголосили мене арештованим і повели на двірець, де вже були зібрані всі арештовані старшини, котрі були коло п. Отамана. Тут від них довідався, що Волох заарештував Отамана Болбочана, разом з ним і всіх присутніх. Варту тримали тільки Гайдамаки, ешелони яких були на станції Кременчук. Я знав, що 2-ий Запорозький ім. гетьмана Мазепи полк мав прибути теж до Кременчука, а ранком звичайно козаки приходять по гарячу воду, отже треба було найти спосіб зобачити когось з них і повідомити про мій арешт. Мав я на голові, як і всі Мазепинці, шапку з малиновим верхом, котру дуже добре знали мої козаки. Отже, коли розвиднілося, попросив вивести мене на перон з надією, що мою мазепинку хтось з козаків, що прийде по воду, побачить і повідомить про це старшин полку. Все відбулось за моїм передбаченням, Один козак мене побачив і сповістив полк. Розуміється, при цім Мазепинці й довідалися про мій арешт. Негайно була відправлена делегація до Волоха на чолі зі сот. Авраменком. Сот. Авраменко запропонував Волоху звільнити мене негайно, бо в полку неспокій, просто Мазепинці готові до бою — про це я довідався вже пізніше. По залишенню мною перону, за яких півгодини я був звільнений і запрошений до вагону Волоха".[14 *]

Спогади полковника і. Дубового цілковито підтверджують свідчення сотника І. Барила про дальший розвиток подій.

"Після проведення арешту Штабу всі ці особи [причетні до арешту — Я. НІ.] спільно з Волохом провадили по телеграфу розмову з Гол. От. С. Петлюрою. В той мент я також був з деякими старшинами