Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

на телеграфному відділі, будучи в той час старшим ад'ютантом Оперативного Відділу Штабу. Мене і інших з телеграфу з револьверами в руках "випросили" до другого переділу. Виявилося при розмові, що значковий Гайдамаків О, Волох мав наказ від Гол, От. Петлюри заарештувати Болбочана зі штабом і на місці розстріляти. Виконати нього наказу він, чи властиво вони, не могли, бо проти нього і Гайдамаків активно виступили всі Запорозькі формації за винятком Дорошенківського полку. Загродський в той час здав полк хор. І. Литвиненкові. Запорожці були б цілковито знищили Гайдамаків і Дорошенківців, але полковнику Болбочанові було шкода козаків і не бажав категорично проливати кров, а тому суворо заборонив збройно виступати, підкреслюючи, що зайшло якесь непорозуміння і провокація, а суд, чи властиво, правне доходження, висвітлить все. По телеграфу отаман Волох доложив Петлюрі, що виконати наказу він не може, бо в обороні Болбочана і його Штабу виступили Запорожці. Тоді Петлюра наказав вивести заарештованих з Кременчука, із району розташування Корпусу, і там розстріляти". Одначе з огляду на інтервенцію Запорожців, арештованих привезли до Києва, хоч Петлюра, згідно з твердженнями сотника Барила, суворо заборонив їх там привозити. "Коли везли заарештованих з Кременчука, — пише далі сотник Барило, — то крім Гайдамаків, була ще охорона з делегації старшин Запорозьких полків, через що Волох в дорозі не міг виконати наказу Петлюри і їх розстріляти, і коли в Києві доложили про це Петлюрі, то той, від переляку аж зблід. Він лише вигукнув: "Що ви наробили, чого ви їх сюди привезли?" Тоді він видно боявся забурень…"[15]

Заарештувавши полковника Болбочана, Волох вислав 25 січня 1919 року, тепер часто цитовану, телеграму Головному Отаманові Петлюрі:

"Сучасне становище примусило мене заарештувати отамана Болбочана з його штабом і вступити в тимчасове керування Запорозьким Корпусом. Арешт був зроблений у зв'язку з неудачами під Полтавою а також недовір'ям запорозьких військ до нього за його орієнтацію на Дон. Прохаю Вас виїхати сюди для ознайомлення з місцевим становищем, загальної інформації нас і відповідних розпоряджень для Запорозького Корпусу, позаяк не маємо жадних відомостей про загальне українське становище. Арешт проведено без усяких вибухів. Чекаю Вашої відповіді. Отаман Волох".[16]

Оскільки полковник Болбочан виконував наказ Головного Отамана щодо контактів з Донським Військом, які з стратегічних міркувань були в інтересах і України, і Дону, обвинувачення Волоха в справі "орієнтації" на Дон стають цілком безпідставними. Що ж до "недовір'я", то його серед "Запорозького війська до Болбочана не тільки не було, але навпаки — старшина й вояки його дуже шанували".[17]

Таким чином, логічно буде вважати телеграму Волоха прикриттям незаконного арешту, інспірованого, очевидно, В. Винниченком за згодою С. Петлюри. Крім того, виступаючи із промовою на Трудовому Конгресі, В. Винниченко, серед іншого, заявив: "Наше становище трагічне. Відбудувати за два дні державного апарату не можна. Проти Директорії провадиться боротьба зліва і справа. Не тільки місцеві більшовики руйнують нашу працю провокаційною агітацією серед нашого війська й селянства, але й московські добровольці не відступають від них. Вони записуються до українського війська, де вносять безладдя і руйнують всі наші пляни. Мета очевидна: чим дужче вони нас дискредитують, тим швидше прийде або анархія, або монархія. Ось, наприклад, на Лівобережжі оперувала військова група Болбочана. Його оточують люди, ворожі нашій Республіці.

Він сам, людина слабої волі, піддався їхньому впливові і починає провадити політику, що дискредитує Директорію"[17а]. Др. М. Стахів пише, що ця заява була даниною Винниченка "для гострої критики проти Болбочана з боку деяких елементів з-поміж опозиційних боротьбистів і незалежних с. д.".[17б]

В дійсності, Винниченко підготовляв грунт для дальшого розвитку подій. "Неприхильні для Болбочана кола так сильно поширили цю думку проти нього, що головне командування, за згодою Петлюри, погодилося на арешт Болбочана в Кременчуці", — пише М. Стахів.[18] Генерал Олександр Удовиченко вважає арешт і страту полковника Болбочана трагічним випадком, "який тяжко й прикро згадувати, бо вони є плямами на світлих сторінках нашої новітньої історії".[18а *]

Багато дослідників справи арешту Болбочана ставлять собі питання, чому не було жодної рішучої реакції Запорожців на арешт їхнього командира? Одну відповідь подав сотник І. Барило у вище поданому свідченні, тобто, що це було бажання їхнього командира не проливати крові. В дійсності, не обійшлося без інциденту. "Зараз же після арешту Болбочана між Гайдамаками і іншими Запорожцями почалася сварка, Одного козака з Гайдамацького полку вбили. Резервна Республіканська Дивізія стала наступати на двірець, щоб силою звільнити арештованих. Боячись, щоби ця сварка не внесла ще більшого розвалу в військо, Болбочан наказав Республіканцям і іншим частинам ніяких насильних кроків не робити…"[18б]

Іншу відповідь подає полковник І. Дубовий. Коли до Кременчука прибули всі полки 1-ї Запорозької дивізії, "в одному готелі,— пише він, — зібрав я всіх командирів частин на нараду, аби з'ясувати події, що вибухли. На цій нараді і було вирішено, що коли Отаман арештований по наказу Головного Отамана, себто найвищим органом влади, то ми, Запорожці, можемо звернутися тільки туди й там шукати справедливости. Однак твердо постановили охороняти п. Отамана від ріжних Волохівських несподіванок на місці, і для цього