Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
Про самий арешт полковника Болбочана написано багато статей, більшість них, дотримуючись "урядової лінії", твердять, що його було проведено самочинно командиром Гайдамацького полку Запорозького Корпусу отаманом Омельком Волохом. Одначе навіть такий амбітний отаман, як Волох, не наважився б провести арешт, якщо за ним не стояв би вищий авторитет, Беручи до уваги кампанію і заяву Винниченка на Трудовому Конгресі про Болбочана, вороже ставлення до нього соціалістичних діячів, не можна сумніватися у правдивості свідчень штабового старшини сотника Івана Барила, який був присутній під час арешту.
Хто ж був отаман Волох, котрому доручили виконати той вчинок? Омелько Волох закінчив військову школу в російській армії в ранзі поручика. Його, як і багатьох інших осіб, революція висунула на важливі пости І дала можливість відігравати позитивну, а інколи й негативну роль в боротьбі за українську державність. 0. Волох належав до плеяди тих осіб, які внаслідок особистої амбіції, політичної й національної несвідомості, руйнували державне будівництво, марно падали жертвами безцільної і часто міжусобної боротьби або ставали зрадниками своєї батьківщини. — Волох розпочав військову службу в українській армії в Харкові у 1917 році, вступивши до 3-го запасного полку. Внаслідок партійної агітації, неясного а то й негативного ставлення українського уряду до формації власних збройних сил і постійної неконтрольованої ворожої агітації, полк увів систему виборного начальства. Використовуючи свої здібності. Волоха незабаром обрали командиром полку. Однак ворожа пропаганда настільки проникнула в полк, що він зовсім "почервонів", а його командир з групою прихильників був змушений втікати до Києва. Коли С. Петлюра сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України, "Волох разом з своїм невеликим відділом увійшов до складу того Коша як командир куреня. З того часу почалася спільна фронтово-бойова співпраця Волоха з майбутнім Головою Директорії й Головним Отаманом Військ УНР. Спільні бої за здобуття опанованого комуністами київського Арсеналу й дальші бої з червоними під час відступу з Києва, спричинилися до поступового зближення Волоха з Петлюрою й надовго залишили в останнього не тільки, як то кажуть, на його голову, але й на нещастя цілої нашої армії почуття сентименту до Волоха як до правдивого "вояки-демократа", що йому можна довіряти й на нього з певністю покладатися…"[5 * **]
У таких умовах колишній поручик, а тепер командир полку Волох вважав, що отримане призначення вже не відповідає його здібностям, і почав натякати, "що з огляду на більшу чисельність його полку він повинен бути начальником дивізії, незабаром напрямок його амбітництва пішов ще більше вгору".[6] Однак на перешкоді тій амбіції стояв командир Корпусу полковник Болбочан, який і без того "був Волохові осоружним і ненависним ще й тому, що в Корпусі дотримувалася дисципліна, полки (крім його) мали однострій з погонами ("денікінщина", — обурювався Волох), а старшинський кадр походив переважно із інтелігенції, до якої примітивний "батько" ставився зневажливо".[7 *]
Колишній хорунжий Запорозької кінноти так описує командира Гайдамаків після зустоічі: "Волосся на голові в нього було скуйовджене, біла, з грубого полотна сорочка розхристана, за очкур білих, полатаних штанів обабіч позатикані холявами старі, заскорузлі, давно вже не мащені дьогтем, чоботи. По чотири пальці корявих рук було засунуто за очкур. Обличчя зі задиркуватим виразом робило відштовхуюче враження й було ряснувато всипане ряботинням від віспи".[8]
Офіційною, хоч і безпідставною, причиною арешту були спроби полковника П. Болбочана нав'язати контакт з Донським Військом. Одначе, як пише генерал О. Вишнівський, "Головний Отаман С. Петлюра наказав полковнику Болбочанові — особисто й телеграфом — нав'язати контакт з Донським Отаманом з метою домовитися щодо військової конвенції у війні проти армії комуністичної Москви, але жодних директив у справі переговорів не надіслав. 3 огляду на це, Болбочан доручив Волохові, полк якого в той час був найближче до Дону (Бахмут — Яма — Нирково), розпочати вступні переговори з командиром передового Донського відділу з тим, щоб пізніше делегувати на переговори старшину генерального штабу, Цей наказ, що його Волох відмовився виконати, став для нього приводом, щоб розпочати провокаційну акцію проти ненависного йому Болбочана".[9 *]
Потребу такого союзу також розумів і полковник Болбочан, головнокомандувач Лівобережного фронту, "бо ж він своїм правим крилом фронту прилягав до Донської области і його фронт був зразу найбільш загрожений початковими операціями інвазійної армії Совєтської Росії".[10] Як пише про це сотник
