Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

Фастові полк. Олександр Шаповал. їх відправили на Лівобережжя на допомогу Болбочанові. а там він мусив їх обеззброїти з огляду на їх пробільшовицький настрій. Петро Солуха. цитована праця, ст. 153. Також дивись: Сергій Шемет. цитована праця, ст. 217. ">[28 * ** ***] Подібну характеристику висланої "допомоги" дає інший учасник подій. "Навіть ті маси, що самі йшли до нас, і у Фастові їх організували в загони й відправляли до Болбочана на Лівобережжя, були непридатними, довелося їх обеззброїти".[29]

Ситуація, подібна до харківської, мала місце і в Полтаві. З того приводу штаб Лівобережного фронту надіслав штабові 2-ї Запорозької дивізії таку депешу: "В Полтаві бої з повсталими проти нас селянами: Будищем, Диканькою… Штаб зараз відходить на Кобиляки. Вам наказується відійти на станцію Полтава-Слобідська і боронити її проти військ червоної Москви, що наступають з Харкова, і проти своїх збаламучених селян. На Полтаву-Київську мають підійти вам на допомогу Січові Стрільці".[29а] Про тих "збаламучених" селян пише радянське джерело: "Ще до підходу регулярних радянських військ, тритисячний загін партизанів вибив з Полтави петлюрівців, але в ніч на 18 січня 1919 року вони, діставши підкріплення, знову увірвались до міста".[30]

Згаданим підкріпленням була окрема група Січових Стрільців під командою полковника Романа Сушка. Одначе "ввечері 18 січня до Полтави підійшли частини 2-ї Української радянської дивізії. На підступах до міста розгорівся жорстокий бій, який тривав шістнадцять годин; радянські частини сім разів ходили в атаку, поки не зламали опір ворога. Розбиті і дезорганізовані війська петлюрівців почали панічно відступати в напрямі на Кременчук. 19 січня 1919 року в Полтаві було відновлено Радянську владу".[31 *]

Матвій Стахів пише, що Січові Стрільці відступили не тому, що програли битву, а тому, що їх праве крило було "небезпечно загрожене відступом інших частин за Дніпро".[32] А сотник Степан Цап стверджує, що курінь Сушка в дорозі був розбитий одним із загонів бувшої "бригади Петлюри", яким командував Хименко, що перейшов на бік більшовиків і прибув з-під Черкас під Гребінку.[32а * **]

Сотник Іван Барило зазначає, що коли групу Сушка було вислано до Полтави, то Головний Отаман С. Петлюра видав "по телеграфу наказ, згідно якого Сушко призначався… навіть командуючим фронтом, і Болбочан мав увійти з усіма військами в його підлеглість,"