Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
Вчора у нас були дві бійки дуже удачні, ми розбили великі сили ворога. Але ворог настойчиво продовжував насуватися свіжими силами, а сьогодні великими силами він цілий день вів наступ по всьому фронту, Скрізь ворог був розбитий, а в районі станції Мерчик-Максимівка 1-й піший полк цілий день вів нерівний бій і до вечора почти весь був знищений. Забиті всі найкращі старшини і козаки. В даний мент полк майже не існує, Замінити його не маю чим, всі останні полки теж б'ються. Всі змучені, люди на ногах не тримаються. Піддержки не знаю звідки взяти. Весь час я дивився на Київ і гадав, що Київ мені що-небудь допоможе, але нічого від нього не маю. Тепер я вирішив спасти останки дійсних українських героїв і патріотів, це останки Запорозького Корпусу. Ми перед Батьківщиною свій обов'язок виконали чесно, а як хто нас буде в чім-небудь обвинувачувати, хай робить той, хто більше нас зробив для батьківщини. Накажу Люботин опустити. Мій шлях — відійти на Полтаву, а частина піде на Лозову — Катеринослав. Полтаву утримати своїми силами буде тяжко. Я гадаю, що Україна ще ніколи не переживала такого скрутного становища, як зараз, На нас насуваються російські більшовицькі війська, над організацією котрих працювали цілий рік найкращі старшини генерального штабу російської армії. Це військо воює з ідеєю українства, воно з наміченою метою йде знищити все те, що підтримує Україну. Вороги відверто передають, що їм необхідно знищити мій Запорозький Корпус, котрий для росіян найстрашніший, як строго національний. Окрім російських більшовиків, куди не повернись, у мене скрізь фронт — то свої хатні вороги, котрих необхідно во ім'я всього святого знищити (українські більшовики, українські анархісти, авантюристи…) Таким є Махно на Катеринославщині, котрий примушує мене відділяти міцний загін для боротьби з ним, і як тільки вдасться кінчити з ним; у Прилуках піднімає голову Ковтун, котрий має досить сильний відділ. Чимало таких працюють "героїв" по всій Україні, нищать її, з ними приходиться боротися, а сили все зменшуються. Багато допомогли в цій справі добродії Шинкар і К°. З Дончаками бійки припинилися, але становище з ними не вияснено. Добровольці посуваються на Слов'янськ і теж рвуть мої сили. Підкреслюю, становище катастрофічне. Необхідно Києву кинути всі балачки, потрібно оголосити сувору, тверду владу і провадити її в життя. Необхідно увійти в зв'язок з Донським військом проти більшовиків, вартує запитати Денікіна, чого його армія від України хоче, з союзниками треба негайно порозумітися і стати з ними в реальні відношення, необхідно визвати часть війська Галичини і послати сюди, Раніш я просив 3–4 полки, то було раніш, а тепер давайте уже дві дивізії в повній організації. Через тиждень двох дивізій буде уже мало. Ви мені скажете, що у мене є багато полків, але всі ці полки треба поставити хоч на один місяць у нормальні умови, на кожний такий полк дати по кількох старшин і козаків Запорозького Корпусу, котрі навчали б кожний день — пороли б так званих "товаришів", а деяких і розстрілювали, то через місяць будуть розкішні. На превеликий жаль, я не можу виділити із Запорозького Корпусу ні одного старшини або козака, бо цих героїв небагато і потрібні вони для великого діла. Хай Київ заворушиться, хай всі відверто подивляться небезпеці в вічі і тоді побачите, що треба йти не на компроміс з більшовиками, а рішуче з ними боротися. Може я не в курсі справ, може Київ на що-небудь сподівається, тоді скажіть, аби я знав. Край нищиться заклятими ворогами України, гаяти часу не можна. Не хочу допустити, аби всі події минулого року точ у точ повторилися і в цім році. На Вас, пане Отамане, дивиться зараз вся Україна. Я скінчив. Отаман Болбочан".[20а]
Оскільки Отамана Петлюру викликати було неможливо, звіт відібрав генерал 0. Осецький.[20б]
Крім наступаючого ворога, як пише сотник Іван Барило, полковник Болбочан мусів давати собі раду з начальством.
"Коли відбувалися тяжкі бої в січні 1919 р. в районі Суми, Охтирка, Богодухів, Мерчик, Л юботин-Зміїв-Ізюм на Слобожанщині, то туди на фронт виїхав полковник Болбочан. В день повернення з фронту Болбочана до Полтави, приїхав з Києва теж вже отаман Василь Тютюнник. В Штабі Лівобережного фронту і Запорозького Корпусу прийняв його полковник генштабу Ляшко. В. Тютюнник представився як начальник Генерального Штабу Директорії… Почав В. Тютюнник розпитувати про Болбочана та інших старшин і де є Болбочан, Йому відповіли, що є на фронті, але незабаром повернеться. Надійшов начальник штабу Гайденрайх, і В. Тютюнник запитав його про ситуацію на фронті, Показали йому на мапі… Коли приїхав Болбочан з фронту то доповіли йому, що з Києва прибув отаман В. Тютюнник і хоче негайно бачитися з ним. Болбочан просив хвилину зачекати, бо просто з фронту і трьохденного неспання. Після короткого відпочинку Болбочан запросив Тютюнника, який почав розпитуватися про становище на фронті. Болбочан вияснював йому на мапі. картина була сумна… Почалися якісь суперечки. Тютюнник почав твердити, що потрібно видати такі й такі розпорядження військам. Розмови ставали все гостріші. Тоді Болбочан з місця звертається до нього і наказує в 24 години залишити Лівобережну Україну, але Тютюнник показує зарядження Петлюри, в якому говорилося, що Болбочан має виконувати всі його, Тютюнника, розпорядження, Але цей наказ Петлюри нічого не поміг, і В, Тютюнник мусів
