Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

зброї і допомоги, "щоб видворити війська Балбачана з Харкова".[12 *] Більшовики, так як це раніше робили російські білогвардійці, намагалися спровокувати німців проти Запорожців. Внаслідок їх зусиль, німці навіть намагалися арештувати полковника Болбочана і його штаб, але їм вдалося захопити лише кілька старшин з канцелярії штабу. Одначе Запорожці були змушені відступити на станцію Ковяги.[12а] Для укладання угоди до міста прибув високопоставлений більшовик Еммануїл Йонович Квірінг, який також привіз фонди для закупівлі зброї.[12б] Згідно з умовами угоди, заключеної 20 грудня 1918 року, німці передали місцевим більшовикам частину своєї зброї, зобов'язалися не ставити опору радянській армії, що наступала на Харків, і допомогти більшовикам очистити лінію на Харків до 24 грудня".[13 * ** ***] Можна додати, що торгівля боєприпасами між більшовиками й німцями була більшого розміру, бо навіть Запорожцям вдалося перехопити кілька вагонів, що були направлені на Білгород.[13а] Заручившись допомогою німців, харківські більшовики вирішили розпочати повстання 1 січня 1919 року і домагалися рішучих дій з боку наступаючих регулярних червоних частин.[13б]

Про наслідок угоди для української армії Матвій Слабів пише так: "В зв'язку з тою угодою німців з російськими більшовиками, силький німецький 1-ий корпус у Харкові дав ультиматум війську УНР відступити на 24 км за місто", яке З січня 1919 року зайняв 5-й радянський полк, що прибув поспішним маршем до Харкова з Суджі.[13в 13] "Цим способом німці довели до того, — пише далі М. Стахів, — що становище Болбочана захиталося на Лівобережжі. Його штаб мусів покинути Харків. Взагалі, німці на Лівобережжі своїм розположенням дуже помагали більшовикам".[14] Далі М. Стахів приходить до такого самого висновку, що "Болбочан під німецькою перевагою мусів це зробити, і це улегшило наступ Совєтської Росії на Харків і Харківську область. З того погляду закиди різних авторів (Мицю'к, Мазепа, Мартов) на адресу Болбочана, що він заскоро відступив з Харкова, є, мабуть, не слушні".[15 15] 3 прибуттям до міста радянсь ого уряду, для підкріплення Українського фронту Москва вислала на допомогу "всі придатні війська, зокрема, 1-й Московський інтернаціональний полк, загін Кронштадтських моряків, 9-у стрілецьку дивізію та частини прикордонних військ у складі 7 полків. Фронт одержав кілька бронепоїздів, значну кількість гармат, зброї, набоїв, обмундирування, тощо".[15б]

У таких обставинах видається просто безвідповідальним, якщо не злочином супроти українського війська, що стояло на оборонних позиціях, коли офіціоз УНР міг писати: "Розкривається загадка… чому Лівобережна Україна так легко піддавалась агітації проти Директорії УНР… це діло грандіозної провокації чорної сотні, що захопила була командування лівобережною групою українського війська".[16 *]

Значно детальніше про діяльність "чорної сотні" пише член Запорозького Корпусу. "У 3-денних боях 1-го Запорозького полку (5–8) 21 грудня 1918 р. з московськими червоними частинами біля станції Козача Лопань полягло до 400 козаків та старшин. Втрати спричинені також тим, що 6-й совєтський полк, завдяки