Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
З поваленням Української Держави, Рада Народних Комісарів Росії спрямувала вістря своєї пропаганди проти Директорії УНР. Більшовики використовували навіть висадку військ Антанти в Одесі, що була здійснена в другій половині грудня, для того, щоб твердити, що десант має на меті повернути на Україні поміщицький режим, відібрати від селян землю, яку вони одержали під час революції, і "поневолити всіх трудящих інтернаціональним капіталізмом",[18] Більшовики також твердили в своїй пропаганді, що Директорія вже заключила угоду з командуванням військ Антанти в Одесі про спільний виступ проти трудящих і тим самим запродала "Україну і українських трудящих, як рабів інтернаціональному капіталові".[19]
Одначе керівництво більшовиків не покладалося лише на успіх своєї пропаганди. Вже 20 листопада 1918 року більшовики розпочали наступ в трьох напрямках: Київ, Харків і Луганськ.[20] Для того, щоб не видаватися відвертим агресором, з наказу більшовицького керівництва 29 листопада 1918 року було сформовано так званий Тимчасовий робітничо-селянський уряд України.
Український уряд опинився у складному становищі. З одного боку, прихильники порозуміння з Раднаркомом Росії надіялися дійти до примирення з Москвою, вважаючи наступ більшовицьких військ непорозумінням, яке можна все-таки полагодити. З другого боку, становище на фронті з кожним днем погіршувалось, і цього не можна було ховати під покривалом "непорозуміння" або "авантюри" невеликої групи місцевих комуністів. В дебатах серед урядових кіл, як найкраще полагодити українсько-російський конфлікт, перемогла група, що домагалася порозуміння з Москвою, і тим самим приспішила дальший, некорисний для України, розвиток подій.
Дипломатичні зусилля уряду УНР не дали жодних позитивних наслідків. За той час, як обидві сторони обмінювалися дипломатичними нотами, а українська сторона висилала офіційну й неофіційну делегації для полагодження конфлікту, більшовицьке військо з кожним днем займало щораз більше української території і незабаром стало загрожувати столиці країни. І тільки 16 січня 1919 року уряд УНР "мусів офіційно ствердити існуючий уже від кінця листопада фактичний стан війни Совєтської Росії проти України".[21 *]
Внаслідок політики прихильників замирення, що її підтримували голова Директорії Володимир Винниченко і прем'єр-міністр Володимир Чехівський, до кінця листопада більшовики зайняли Рильськ, Логів, Кориниве, Михайлівський Хутір і Новгород- Сіверський. У другій половині грудня їх сили здобули Білгород, Вовчанське, Шістку, Новозубків і Городню. До кінця грудня в руках більшовиків була значна частина Харківщини, майже половина Чернігівщини і частина Київської губернії.[22] А 17 січня ворог уже підступав під Полтаву.[23]
Все ж таки, на думку В. Винниченка, не Москва, яка збройною силою захоплювала українську територію, а інші елементи намагалися не допустити до бажаного українсько- російського порозуміння, серед них — полковник Болбочан.
"Болбочан уже зовсім не церемонився й провадив цілком реакційний похід не тільки проти робітництва й селянства, але й проти державности. Все частіше стали поступати з боку українських, навіть не соціалістичних діячів, донесення на цього отамана й "національного героя". Але головний отаман і головний "національний герой" боронив його всіма силами й саботував постанови Директорії про зміщення Болбочана". Як зазначає далі В. Винниченко. "така політика не сприяла мировому настрою ні пятаковців, ні російського Совітського Уряду".[24] і навіть коли стало зовсім ясно, що Раднарком не мав жодного наміру припинити свою заздалегідь плановану агресію і примиритися з Директорією, В, Винниченко все-таки складає вину не на російських більшовиків, а радше твердить, що це "болбочанівці й петлюрівці починають робити всякі заходи, щоб той мир зірвати. Для того Болбочан посилає все тривожніші й тривожніші звістки з свого фронту, подає неправдиві відомости, залякує, провокує, викликає зайву ненависть. Сам, не будучи в силі справитись навіть з недисциплінованими відділами повстанців, весь час з своєю офіцерньою падає в паніку, деморалізує своє військо, розганяє його".
