Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
Критичне становище для української армії склалось і в районі Лозова-Павлоград, які "кілька разів переходили з рук у руки… Але ворог не склав зброї. Стягнувши в район Лозова-Павлоград рештки свого війська, петлюрівці знову захопили Лозову. Тут розташувався їхній штаб, Боротьба тривала до половини січня 1919 року. На початку січня в район Лозової була направлена окрема група військ П. Ю. Дибенка, що входила до 2-ої Української дивізії. 7 січня 1919 року Дибенко одержав від В. Антонова-Овсієнка, командуючого Українського фронту, наказ: "Наступаючи напрямком Лозова- Синельниково-Катеринослав, до 10 січня розгромити групу петлюрівців, що діють напрямком на Лозову. Навальним ударом оволодіти Катеринославом". Дибенко організував швидке просування військ. 15 січня червоні бійці оволоділи станцією Панютине".[33а]
Перед відступом з Полтави полковник Болбочан передав Директорії через отамана Блонського наступний рапорт:
"Всі мої домагання, аби Київ оцінив сучасний момент і важність фронту, не мали успіху. В своїх домаганнях я іду далі. Становище Вам добре відоме. Наступати на ворога не маю сили, всі мої вірні полки стомлені, і з них більша половина уже перебита, а решта до бою не здатна. Повторювати свій доклад, котрий десять днів назад я зробив отаманові Петлюрі, не буду… Ваша допомога — один міф… Авангарди моєї допомоги уже прийшли, але я не маю часу їх обеззброїти, бо то є збрід, а не військо — це фастовський курінь. Другі частини, котрі Ідуть з Києва, теж такі. Надіюсь, що Січовики будуть кращі, але один полк (котрий виходить з Києва), це не допомога, та й то буде вже пізно! Мої частини дуже стомлені і потребують відпочинку. Всі вони можуть вмерти, як і умирають, але цього я не допускаю, бо толку з цього не будеД Найбільша кількість в полках — 400 багнетів, є такі, що мають 200; ці люди мусять бути кадром для будування військових частин… (стрічка розірвана). Всі частини, котрі зараз прибувають до мене, думають, що тут будуть відпочивати, або гратися. Київ посилає частини неодягнені, без харчів — це можуть робити люди, не розуміючі бойової обстановки. Но це все дрібниці. Важно те, що Полтаву залишаю бо тримати не маю чим. Допомога вимагає, аби над нею працювати в крайнім разі два тижні.
Я відходжу на Кременчук, де буду боронитися, а головним чином реорганізувати славний Запорозький Корпус і другі частини, котрі, працюючи з Запорожцями, теж стали гарними частинами. Арієргарди будуть затримувати ворога в районі Ново-Санжари і Кобеляки. Ті активні частини, котрі йдуть з Києва, будуть складати Ромоданівську Групу і будуть мати важну оборонну лінію по Псьолу у Єреськи і по Хоролу в районі Миргорода. Лозовська Група буде прориватися на Павлоград для з'єднання з отаманом Гулим. Всі ці групи будуть підготовлятися до активних операцій. Крім цих частин буду приводити до порядку і ті частини, котрі зараз не боєздатні (себто котрі розложилися). Ми все зробимо, що від нас вимагає обов'язок перед Україною, але це не все… Необхідно, аби Директорія… (розірвана стрічка). У своїм докладі отаманові Петлюрі я прохав Директорію порозумітися з Антантою і стати з нею в реальні відношення. Може треба буде піти на компроміс, але нам потрібно зараз найменше три дивізії французів, щоби за допомогою їх очистити Україну від ворогів. Треба три дивізії, а як будете тягнути, то трьох дивізій буде мало. Я не боюсь казати правду і не боюсь суда Історії, це мій погляд патріота, Я все сказав, тепер слово за Директорією. Моє прохання — не губіть Україну. Я маю надію, що зі мною згодяться всі і, якщо зі мною згодяться, то прохаю перебалакати зі мною відносно бойового пляну. Я кінчив. Бувайте здорові. Полтава. Отаман Болбочан".[33б *]
Приблизно в той самий час полковник Болбочан мав також розмову з полковником Є. Коновальцем. В архіві С. Цапа збереглись стрічки її запису.
"Доброго здоров'я, пане Отамане! Все становище на Полтавському фронті Вам відоме. Всі мої частини абсолютно згубили сили за довгий, безперервний бойовий період. Я весь час повідомляв Київ про становище, але це успіху не мало і тільки за те, що я у вічі всім правду казав, мене чуть зрадником не зробили, Мене обвинувачували навіть в тім, що я стою за згоду з добровольцями, що я з добровольцями порозумівся — це брехня. Все не важно, всього цього я чекав.
Я стою на тім грунті, на якім стояв і раніш, у мене строго національний напрямок і одночасно борюся з більшовиками, як справа, так і
