Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

Першого лютого 1919 року полковник Болбочан одержав дозвіл виїхати до Галичини, але з словесною забороною залишати її межі. І так, без акту обвинувачення чи виправдання, без свого, забраного майна, вартість якого доходила до 90 000 карбованців, полковник з дружиною переїхали до Станіслава.[25 *]

Арешт полковника Болбочана, на погляд сотника Барила, мав певні важливі наслідки. В час, коли Болбочан був головнокомандуючим Лівобережного фронту, на Херсонщині повстанським відділом командував колишній капітан царської армії Матвій Григоріїв, а його начальником штабу був поручик Юрко Тютюнник. Тоді, як пише сотник Барило, Григоріїв "був дуже лояльним і навіть виконував розпорядження командуючого фронтом, не зважаючи на те, що сам безпосередньо підлягав як повстанчий отаман Києву". Уже через два дні після арешту полковника Болбочана й штабу отаман Григоріїв надіслав в Штаб Запорозького Корпусу в Кременчузі таку заяву:

"…в Києві зібралась отаманія, австрійські фендрики резерви, сільські вчителі та всякі кар'єристи і авантюристи, які хотять грати ролю державних мужів і великих дипломатів. Це люди не фахові і не на місці, я їм не вірю і переходжу до більшовиків, бо після арешту командуючого Армією Лівобережної України полк. Болбочана, я вже не вірю в добро для нашої Батьківщини'. Григоріїв запропонував, щоб Запорозький Корпус приєднався до нього, "але Запорожці не пристали до Григоріївських військ і через три дні розпочалися вже з ними бої. До Києва перед тим от. Григоріїв вислав до Гол. Отамана Петлюри "послання" і всіх в ньому проклинав".[25а *]

Подібне становище зайняв отаман Божко, командир Запорозької Січі, що складалася з кадрів Гетьманського Загону Низових Козаків. Колишній підполковник інженерних військ у царській армії отаман Божко говорив, що "полк. Болбочан був для нього в той час єдиним авторитетом, а після його арешту він вже не вірить в українські успіхи, доки на чолі українського руху будуть стояти нефахові люди типу Петлюри, а тому він робиться отаманщиком першої категорії як і Петлюра з своїм оточенням".[25б]

Були ще й інші наслідки. Ось що пише другий очевидець: "Після арешту полковника Болбочана половина штабу розбіглась, особливо багато старшин генерального штабу, а були це дуже добрі старшини. Зі старшин генерального штабу залишився полковник Воскобійників і я". З того приводу начальником штабу став Рогатинович, років 20–22, який, очевидно, "не мав фахових даних на це становище".