Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

негайно. Я сподівався, що допомога буде дійсно надіслана, і чекав її, та пройшов майже місяць, допомоги не було, а події розвивалися швидким темпом. Мої люди вибилися з сил, не могли на ногах триматися від безперестанних боїв, а також і морально були підірвані. А, може, за те я заарештований, що один раз дав зрозуміти, що ті нові люди, котрі засіли в Генеральному Штабі, по більшості фендрики, а не фахівці, а такі, як В. Тютюнник — то просто інтриган і нечесний головно чоловік, бо якби він був чоловік чесний, то, будучи молодим старшиною, мало знаючи військову справу, та ще старшина не Генштабу, а він став всім заправляти і все не на користь України, а на користь своєї душевної натури: за нього самі за себе кажуть його розпорядження в Полтаві…

Що всі ви робили? Може, скажете, організували в тилу армію… Ні, ви не тільки самі не організували армії, а руйнували армію, руйнували дисципліну. Мало того, старалися паралізувати діяльність моїх Запорозьких частин і всякими способами провокували моє чесне ім'я в Києві і скрізь! Може, за те я заарештований, що коли я побачив, що Київ не хоче вислухати мене і відмахнувся від мене, як від назойливої мухи, в той час я підкреслював страшну небезпеку повстання для України, вимагав кинути балачки і провадити діло? Я знаю, що Києву це було не по нутру, Знаю, що всі зі мною згоджувалися про тверду владу, але боялися відверто про це сказати, окрім Січових Стрільців, але їх тоді теж не слухали, бо, бачите, це буде проти демократичних і розгнузданих принципів, бо, бачите, — це всіх діячів може скомпроментувати в очах народу, і вони, бідні, можуть свої посади загубити, а ще проще, — діячі наші може просто не здатні керувати і діло робити, а тільки балачками займатися… В останній 4act перед здачею Полтави, коли я побачив, що мої частини абсолютно вже нездатні, я відверто сказав в докладі Петлюрі, що без допомоги Антанти України вже ми не спасемо, а одночасно пропонував організувати армію дійсну, а не в такім напрямку, як пропонували Осецький, Тютюнник і К°! Скажіть, будь ласка, що ви зробили доброго для України за весь час? Скажіть, чи було хоч одне ваше розпорядження з самого початку повстання проти Гетьмана, котре мало би метою організувати армію, а не популяризацію ваших особистих імен і не руйнувало б армію, з чим я боровся увесь час? Скажіть, прошу вас, щиро, чи задумувались ви над тим, що Україна пропадає і що зараз треба зробити, аби спасти її? Ви видали деклярацію, може цим ви спасли Україну? Бідна Україна, ми боремося з більшовиками, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ними, а український новоповсталий уряд йде назустріч більшовизмові і більшовикам! Ви не хочете уявити, що це для України кошмар! Мене весь час провокували, що я реакціонер, контрреволюціонер, зрадник і всяка така штука, але ніхто з цих добродіїв не задається питанням, що я військовий чоловік, та ніхто не хоче відповісти мені, що накажете робити в той час, коли вся країна на військовім стані. Якої лінії триматися? Мене обвинувачували, що я розганяв селянський з'їзд, де — скажіть? Мене обвинувачували в погромах, протижидівських тенденціях, — прохаю вас, добродії "влади", укажіть мені зараз такі і такі средства, котрими абсолютно можна було би переродити українця в його відношенню до жидів… У мене сили не було відповідати за всіх українців, але погромів все-таки не допустив!

Давно я почував, що проти мене Київ щось затіває, але останній час я рішив їхати до Києва, виявити становище і просити звільнити мене з посади, о чім просив по дроту отамана Петлюру ще з Полтави, але він не захотів вислухати мій доклад до кінця. 22 січня 1919 р. я мав їхати до Києва, а о 5 годині ранку 25. і. я був арештований Волохом, який грав дудку з Тютюнником, Вірко, Осецьким і К°, Після арешту я не хотів кровопролиття і не дозволив 1-ій дивізії йти на Волоха, не хотілося губити людей, бо діло і так було загублено. Всі мої пляни по організації, над котрими я працював зі старшинами Генерального Штабу, дійсно, відповідаючими своєму призначенню як фахівців, — всі ці пляни зруйновані, і все паде на нуль. Мене привезли до Києва як злочинця, за що? Чого ви не судили мене за всі мої побіди? Місяць назад, трохи навіть більш, мені лунало по Києву гучне "слава". А чого зараз кричите мені "ганьба"?.. Може, не хватає сміливости, може, сором? Наберіться хоробрости, "самостійники", начинайте, давайте тон!. Нарешті я запитую Вас: хто з вас кращий від мене — хай той кине в мене камінь перший! Хто з вас більше діла зробив, а не говорив тільки за його? Я маю право на негайну свободу, я маю право на виїзд з України — я заслужив цього, вимагаю цього, бо я в нічому не винуватий, а навпаки — ви всі винуваті, бо ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути вам самим звичайними урядовцями і писарцями. Ви зовсім не думаєте про те, що маса зараз тільки тішиться вашими демагогічними викриками, та і то вже [не] вірить вам, і хоче скинути вас. Зараз же є звичка і досвід! А в повіти і губернії кого ви посилаєте, таких як і ви самі, а як де-небудь і попадеться людина порядна і працьовита, ви спішите замінити таких! Подивіться, що уявляють ваші повітові комісари і коменданти. Подібні на вас, більшість такі, як ви. В час повстання я вам казав: не ламайте адміністративного старого апарату, міняйте тільки головних невідповідних керівників. Ви не згоджувалися, ви сліпі були і тільки твердили, що все, напоминавше гетьманське, мусить згинути… Бо вам необхідний був пожар. Перед повстанням я боявся, аби не повторилося ще більше безладдя, котре було при Центральній Раді і міністерстві Голубовича; не казали ви всі, цього вже не буде, ми вже навчені… Хіба навчені? Ой, багато треба ще вас вчити. Ви, організатори республіканської армії, хочете бути розумнішими від усього світу. О, ні! добродії — Осецькі, Тютюнники і К°, а коли були Жуковські, тільки дурень думкою тішився, і навіть більшовики кинули той шлях, на якім ви думали йти, але, правда, не виходить нічого. Краще би вам