Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

З МІЛІЦЕЙСЬКИХ ЗВІТІВ

ДЕКАДНИЙ ЗВІТ ПРО СИТУАЦІЮ № 135/4

24.03.1945 року приблизно 100 невідомих обмундированих осіб прибуло до села Жмудзь і пограбувало всіх мешканців української національності. Під час акції було вбито двох господарів української національності: Василя Вероду і Конопчинського.

Archiwum KWMO Lublin, zespół КРМО Chełm. — S. 51.

ДЕКАДНИЙ ЗВІТ ПРО СИТУАЦІЮ № 135/5

28.01.1945 року в гміні Городло невідомі розклеїли листівки, підписані АК, з погрозами українцям, які не хочуть їхати до Росії. Речові докази додаються.

Archiwum KWMO Lublin, zespół КРМО Hrubieszów. —S. 2.

УПА ПРО ПОГРОМИ

Свободу народам! Свободу людині! Смерть тиранії!

Уся польська преса і радіо гудуть кілька тижнів про верховинський злочин. Партизанські підрозділи НСЗ вбили у селі Верховини 196 осіб української національності, у тому числі багато жінок, старих людей і дітей, жорстоко знущаючись із них. Страшний, нелюдський цей злочин, насправді гідний гітлерівських чи сталінських збоченців. Ці злочинці справді заслуговують на найсуворіше засудження.

Цей злочин, на жаль, не перший і не десятий, а тільки один з довгої низки подібних масових актів убивств, вчинених щодо українського населення. Чому мовчать про них, чому говорять лише про Верховини?

Тому що ті, хто так кричить і засуджує за Верховини, одночасно самі потурають таким самим злочинам, їх організовують і здійснюють. У той час, коли так голосно говорять про Верховини, ті самі люди, які нині правлять у Польщі, організовують масові криваві погроми українського населення в десятках і сотнях сіл.

Ось 24 січня 1946 року Військо Польське, підсилене двома автомобілями радянських енкаведистів, знищило 14 безневинних осіб із села Карликів на Лемківщині, у тому числі 70-річного, вже хворого українського священика, його дочку і малу чотирирічну онучку, стріляючи, б'ючи і колючи багнетами.

25 січня 1946 року ВП вбило у селі Завадка Мороховська на Лемківщині 70 осіб і дощенту спалило все село, хоча не було жодного приводу для здійснення «пацифікаційної» акції. Більшість вбитих — малі діти, старі люди і жінки. Солдати жорстоко знущалися з беззахисних жертв. Дітей живцем вкидали у вогонь або проколювали багнетами, розбивали голови, жінкам відрізали груди, чоловікам і жінкам ламали кістки, здирали шматками шкіру, забивали дріт у чоло, припалювали вогнем, розрізали животи, виколю *али очі. Командир ВП, який керував цим кривавим погромом, пізніше звітував радянському офіцерові й дістав похвалу «харашо!»

В останні дні лютого 1946 в селі Лещава, повіт Перемишль, ВП зачинило в церкві понад 120 осіб. Там їх тримали цілий тиждень, морили голодом, били, купали в річці (в одязі) і потім мокрими тримали на морозі. У церкві солдати танцювали, стріляли, вбивали людей, влаштовували дикі оргії. Радянський офіцер, у той час скинутий на парашуті з літака на церковне подвір'я з метою перевірки, як сталінські польські прислужники виконують накази, похвалив своїх польських пахолків і наказав після закінчення цієї «лекції» старших осіб, не здатних до праці, залишити полякам, а всіх молодих гнати через кордон до «радянського раю».

Це тільки три приклади серед десятків і сотень таких фактів, які приносить майже кожен день. Судити слід було б не тільки за одне село Верховини, але й за всі Верховини і Завадки, за всі масові вбивства, грабунки і погроми, від яких сьогодні нема порятунку і яким нема кінця! Передусім треба судити цих нинішніх червоних маршалків, прем'єрів і президентів — підлих сталінських прислужників, найбільших бандитів і вбивць! Бо це вони посилають цілі бандитські дивізії, саме вони наказують влаштовувати криваву різанину і погроми українського населення! А потім фарисейськи вчиняють лемент про Верховини, щоб таким чином відбілити себе перед світом. Думають, що процесом стосовно одного села Верховини їм удасться заслонити десятки і сотні подібних Верховин. Думають, що той, хто читає про перебіг верховинського процесу, не повірить, що ті самі люди, які судять і кричать у газетах про Верховини, здатні у цей самий час вчиняти такі самі погроми.

Можемо, одначе, запевнити, що ця цинічна гра їм не вдасться. Не можуть вони розділити нас і розбити спільний антибільшовицький фронт наших народів, оскільки він є найбільшою життєво необхідною вимогою до нашої нинішньої політики, яка може привести наші народи до визволення, незалежності та єднання. Їм не вдасться також сфальшувати чи приховати від світової громадської думки свою відповідальність за нечувані і небачені злочини масового антиукраїнського терору.

Світова громадська думка є і буде належно поінформована про все, що у нас відбувається. А насамперед український народ добре пам'ятає всіх своїх катів і у відповідний час вимагатиме розрахунку. Всі злочинці будуть покарані.

Представники нинішнього польського уряду з усією своєю пропагандою за допомогою верховинського процесу намагаються показати, що вони не ведуть стосовно українців шовіністичної політики та що визнають і застосовують політику толерантності й гуманізму. Винними в усіх злочинах антиукраїнського терору є, на їхню думку, тільки шовіністичні елементи, які діють в опозиції до нинішнього уряду. Викладені вище факти заперечують це.

Нам добре відомо, що існують численні відсталі шовіністичні польські елементи, які в сліпій ненависті до всього українського готові зробити будь-який, найбільш ганебний та шкідливий, також і для власного народу, крок, аби тільки дати вихід своїй звірячій антиукраїнській ненависті. Добре знаємо, що такої політичної сліпоти і дурості нині ще є достатньо серед поляків усіх орієнтацій, чому найкращим доказом є саме Верховини.

Але також знаємо, що представники керівництва польських підпільних організацій оголосили ще у травні 1945 року, що засуджують антиукраїнський терор, боротимуться з такими тенденціями і позитивно поставляться до ідеї взаємної співпраці наших незалежницьких організацій як з одного, так і з другого боку. Саме це є для нас принциповою засадою в оцінці польсько-українських відносин, а не випадок Верховин. Хочемо вірити, що у майбутньому ці відносини складатимуться все краще, і наша політична співпраця розвиватиметься в одному спільному антибільшовицькому фронті. Цього найбільше бояться прислужники Сталіна. Вимагаємо, однак, щоб польське суспільство у своїх власних інтересах засудило всі такі випадки і злочини, як Верховини, незалежно від того, з якого джерела вони походять.