Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

«10ЛІ.1944 о 4 годині ранку велика польська банда, яка налічувала приблизно 500 осіб, напала на Сагринь. Оточивши село навколо, з відстані 200 метрів почала стріляти запальними кулями і підпалила все село. Село захищалося півгодини, але, коли вогонь поширився, виникла велика розгубленість, і оборона мусила відступити, бо мала тільки 60 гвинтівок, а бандити — 50 автоматів і приблизно 450 гвинтівок. Банда підпалила також церкву і парафіяльні будинки. Парафія налічувала понад 300 господарств. З них згоріло 280. Вже поховано 202 корінних мешканці і приблизно 300 тих, які недавно поселились. Крім цього, у Сагрині переховувалося населення з Пасік, Теребіня, Модриня, Майдана, щоночі Сагринь заповнювали люди з інших сіл. Усього в Сагрині загинуло 600–800 осіб. Декого закопали там, де вони впали, і то потайки, щоб поляки не вбили й тих, хто ховає, як це вони зробили у Ментках, де наступного дня вбито тих, хто повернувся до села. Поляки приїжджали до Сагриня возами з жінками, дочками і синами. Вони грабували все і вивозили до лісу, а потім жінки двічі повертались до Тишовиць за сагринським добром. Чоловіки і сини грабували і виловлювали на полях недобитих людей та вбивали, а жінки вивозили награбоване майно трійками із вкрадених у Сагрині коней. 15ЛІ.1944 року я бачив ще не поховану 80-річну жінку, в якої голодна свиня виїла щоку. Я бачив 8 трупів, задушених димом у ямі-криївці, де навмисне було запалено солому, щоб вони задихнулися. Поляків і тих православних, які перейшли у католицтво, не вбивали, їм навіть віддавали власні коні. З чужих речей їм пропонували брати все, що подобається. Давали перепустки до Тишовиць, а коні залишали на постій у лісництві в Тучапському лісі. Хто тільки з'явиться тепер у Сагрині, старається втекти, бо там панують смерть і жах. Жінки з лісу кричали до наших: «Марисюу втікай сюди», вони бігли, думаючи, що це свої, а звідти вискакували поляки на конях і вбивали. Під час цього нападу вбили дружину і дитину священика Василя Ляшенка. Дружину задушили і прострелили їй голову, а 4-річна дитина знайдена вбитою зі зламаною рукою».

Мешканка села Пасіки (гміна Ментки) Зіна І., 12 років, яка ночувала у Сагрині під час нападу, розказувала як свідок:

«Уночі з 9 на 10 березня наша родина не спала. Зранку ми побачили, як польська банда напала на Сагринь і стріляла запальними набоями. Моя мама Ольга, сестра Ліда, тітка Марія Лащ і я втікали на постерунок місцевої поліції. Під час втечі мене було поранено в обидві ноги. Мама взяла мене на руки і занесла на постерунок. Там вже було багато людей. Через певний час прийшли бандити, почали бити у двері і кричати, де поліція. На постерунку поліції не було. Бандити забрали свиней з поліцейських хлівів і поїхали. Прийшла інша група бандитів і кричала, щоб їм відчинили. Лякали, що підкладуть міни під сторожку. Коли люди почали втікати на горище, бандити спрямували туди вогонь запальних набоїв. Кулі порозбивали черепицю, і було видно, скільки там людей. Бандити вирубали двері, вдерлись на горище і вбили там усіх чоловіків. Вбиваючи, ще й проклинали їх. З горища вони забрали все, жінок і дітей викинули вниз, а на горищі запалав вогонь. Вони питали у жінок про посвідчення (кенкарти), а коли якась показувала, то її вбивали на місці. Тих, хто був без посвідчень, вигнали на подвір'я. Я не могла ходити на поранених ногах, але мусила, бо дуже сильно мене били револьвером по голові. Мене водили по різних подвір'ях, щоб я показала їм схрон, але я про це не знала. Тоді взяли 5 жінок, щоб вони показали схрон. Двох із них вбили, їхніх прізвищ я не знаю, решту привели на подвір'я, де нас було більше. Там вбили мою маму і сестру Ліду. Коли впала мама, то за нею впала і моя тітка. Бандити думали, що її вбили, але вона навіть не була поранена. Потім підійшли до мене. Один з них вистрілив мені в голову, і я впала. Бандит вистрілив ще раз і поцілив мені в руку. Я лежала без руху. Бандити думали, що вбили мене, і пішли. Моя сестра Ліда була тільки поранена в руку, отже, встала і хотіла втікати, тоді бандит вистрілив їй у голову, і сестра померла. На подвір'ї, де мене поранили, я пролежала цілу добу: Надвечір наступного дня я доповзла на своє згарище і там ще пролежала добу. На третій день мене знайшла моя сестра. Мене забрали і відвезли до шпиталю в Грубешові».

А ось опис нападу на Модринь у гміні Ментки:

«2.ІІІ.1944 року приблизно о 10 годині ранку до наших хат підійшло багато озброєних людей. Усі вони були з рушницями і кричали польською «Стій!». Коли люди побачили озброєну банду, почали втікати. Нападники брали зі стаєнь коней, наздоганяли людей, стріляли і кричали: «Не пропустити жодного, навіть дитини!». Кого наздоганяли, то вбивали на місці, а в цей час інші грабували і підпалювали господарства» (Влодзімеж Г., 41 рік, село Ласків).

«11 березня 1944 року приблизно о 10 годині польська банда напала на колонію Модринь у гміні Ментки. Банда оточила всю колонію й почала палити хати і мордувати мешканців. Люди, що перебували у криївках, чули, як бандити співали «Єще Польська не згінела» і кричали: «Хай живе Польща, бити і різати українців!» Чули, як знущались над панною Рачек, вигнали її з хати, топтали ногами, били прикладами. Вона благала не вбивати vi, але вони не звертали на це уваги. Пізніше почулись постріли. Іванну Рачек вбили серед господарських будівель і там спалили (Протокол написаний в УДК, Грубешів).

Максим ПІ. Мешканець Ласкова у гміні Крилів так розповідає про напад на село:

«10. III.1944 року приблизно о З годині ранку наша варта побачила відблиски пожеж над Шиховицями, одночасно було чути стрілянину. Приблизно о 6 годині ранку до нашого села приїхав посланець із Шиховиць і повідомив, що польська банда палить Шиховиці і вбиває людей. Наша група самооборони з 20 осіб вирушила на допомогу. Банду зустріли у Ласківському лісі неподалік Шиховиць. Після короткої стрілянини хлопці мусили повернути до Ласкова. Приблизно о 10 годині ранку ми побачили, що польська банда оточує наше село з усіх боків. Наша самооборона була дуже малою у порівнянні з польською бандою. Їх було понад 200 осіб, були